105 років од народжіня Павла Цібере – вызначного русиньского діятеля
5. мая 2015 минуло точно 105 років од дня, коли народив ся правник і політічный діятель на Підкарпатьскій Руси і за граніцями – Павел Цібере.
Народив Павел Цібере 5. мая 1910 в селї Залужя на Підкарпатьскій Руси. Закінчів „русску“ ґімназію в Мукачові і в роках 1930 – 1935 штудовав на Карловій універзітї в Празї, де здобыв тітул доктора прав. Іщі як штудент брав актівну роль у діятельности „Общества карпаторусских студентов – Возрожденіє“, котре репрезентовало русофілску орьєнтацію на панславяньскім і паціфістічнім конґресах, котры проходили у 1930-ых роках в Празї, Паріжі, у Відню і Белеградї.
Потім што ся вернув на Підкарпатьску Русь у 1936 роцї, робив правника про сельскогосподарьскый уряд. Допоміг заснованю „Русского народного университету“, котрый мав філіалкы в Ужгородї, Хустї і Пряшові.
В часї політічной крізы в Чехословакії в роках 1938 – 1939 Цібере выступав проти промадярьской політікы Андрія Бродія і Штефана Фенцика, но і проти проукраїньскым властям Авґустіна Волошина. Як алтернатіву засновав Централну руську народну раду (1938 р.), котра до роспаду Чехословакії сполупрацовала з чехословацьков владов. Головны орґаны той рады находили ся в Празї і Павел Цібере як їй ґенералный секретарь выбавив, жебы Авґустін Волошин не быв годен хосновати назву „Карпатьска Україна“ аж до часу, покля тото не буде схвалене будучім парламентом.
По роспадї Чехословакії у 1939 р. Цібере еміґровав до Югославії і одталь до Франції, де сполупрацовав із Чехословацькым народным комітетом. Він поміг і мобілізації Русинів, котры жыли у Франції, до новосформованой Чехословацькой дівізії. В тім часї таксамо публїковав у журналї „Report“ статї, котры остро крітізовали мадярьскый режім на Підкарпатьскій Руси.
По окупації Франції Нїмецьком Цібере одышов до Лондіна, де го презідент Чехословакії в еміґрації Едвард Бенеш призначів членом Державной рады (втогдышня екзілова влада). Цібере мав одповідати за вопросы, якы сяю дотуляли Підкарпатьской Руси. Жебы робити свої обовязкы, Цібере на тот цїль засновав „Общество друзей Подкарпатской Руси“. По нападї Нїмецька на Совєтьскый союз у 1941 роцї і по обновлїню діпломатічных односин чехословацькой влады в еміґрації зо Совєтьскым союзом, Павел Цібере быв посланый до Москвы, жебы доїднав пропущіня Русинів, котры были арештованы за незаконный переход граніць (1939 – 1941), із ҐУЛАҐ-ів і жебы зорґанізовав їх мобілізацію до Чехословацького армадного корпусу ґенерела Лудвіка Свободы (1942 р.)
В остатнїх місяцях Другой світовой войны Цібере вернув ся до Лондіна і до Прагы, де ясно выразив, же не є согласный з тым, як презідент Едвард Бенеш стратив інтерес о Підкарпатьску Русь і їй судьбу. Докінця вернув ся і назад до Москвы і наівно пробовав забранити совєтьскій анексії і українізації Підкарпатя.
В 1945 роцї, коли ся вернув домів, Цібере понукнув свої службы нововыникнутій Ужгородьскій державній універзітї. В атмосферї „антиімеріалістічной“ гістерії, котра ся почала в Совєтьскім союзі, „чоловік із Западу“, подібный як П. Цібере, быв нелем підозрілый, а і небеспечный. У 1947 року го заарештовали як „брітаньского шпіона“ і три рокы быв у московскім арешті Лефортово. По трёх роках быв посланый до сібірського ҐУЛАҐ-у. Освободженый быв у 1956 р. почас хрущововского увольнїня. Цібере наступив на Харківску універзіту, но по двох тыжднях быв пропущеный як „безнадійный“. Вернув ся на Підкарпатьску Русь, жыв лем з трафунковых робот і остатнї рокы жывота учів на основній школї. Умер Павел Цібере дня 28. юнія 1979 р. у Мукачові, на ёго возлюбленій, і кідь уж несвободній, отчізны – на Підкарпатьскій Руси.
(Жрідло: П. Р. Маґочій і кол. – Енциклопедія історії та культура карпатських русинів.)