Лем позoр на язык!

Презідент Україны Петро Порошенко 26-го мая 2015 почас церемонії нагороджованя вітязів 15-го Міджінародного конкурзу з україньского языка убеспечів Українців, же на Україні была, є і буде єдиный державный язык, і то язык україньскый. Є то чудесне, же много раз в історії, кідь была в даякій державі важна кріза, на людей, кідь власти не мали рішіня, забрав націоналізм і його порожні фразы. Петро Порошенко може лем повторять історію.

То, кілько і якых урядных языків буде мати Україна, то ня не інтересує, покля коло того будуть забеспечены і права народностных меншын на хоснованя свого языка. Словакія має так само єден урядный язык, лемже на народностно змішаній теріторії є забеспечене то, же член народностной меншыны може на уряді комуніковати і в языку меншыны, докінця може на такій теріторії жадати документ у языку меншыны. Покля такы, або подібны условії про меншыны, і підкреслюю, же про вшыткы меншыны, буде сповняти і Україна, што натеперь не сповнять, так із Порошенковым „убеспечіньом“ про Українців не мам проблем. Проблемом суть далшы речіня, котры мав почас той події Порошенко повісти.

Як перше є барз інтересне його выражіня о тім, же „жытелі, котры говорили різныма языками вырішыли: теперь вшыткы нашы діти будуть ся вчіти україньскый язык.“ І на оносві того Порошенкови выходить, же то не было політічне рішіня, а рішіня людей. Ту мі приходить на розум єден вопросо, на котрый бы єм радо дістав одповідь, і то, же хто ся звідав наприклад Русинів, якый язык хотять учіти свої діти і якы бы хотіли мати школы. Самособов, же нихто. То так ясне, як і то, же кібы такый вопрос вставленый быв, думам, же і Русины бы хотіли свої школы і хотіли бы учіти свої діти свій язык. Так, як тому было і за 1. Чехословацькой републікы. Не посылали діти до словацькых, ці чеськых школ, а засновали свої школы, про свої діти. Значіть, якы вшыткы жытелі Україны вырішали, же лем україньскый язык? Оно то є скоріше так, же інша можливость про Русинів ани не є, покля не рахуєме даякы недільны школы, ці „краєзнавчи“ урокы.

Друге, што чоловіка побавить, є то, же Порошенко в тім приговорі говорить о анексії і аґресії, як о резултаті беспомічности заставити тот процес, значіть процес хоснованя лем єдного языка, україньского, котры собі выбрали „вшыткы“. Но, спихнути вшытку вину за сучасный став на Україні на то, же іде лем о языковый проблем, є годне годинового аплавзу без перервы і самособов в полозі „standing“.

Довгодобе змітаня ся Україны в різных крізах, чого сучасный став є нажаль лем верьхом, і кідь не знам ці найвысшым, не є о єднім уряднім языку, котрый собі „вшыткы“ выбрали. Запад ясно вказує на высоку міру корупції, проблемы в юстіції, на роскраданя економікы, оліґархію а могли бы сьме бісідовати і о людьскых правах і далшых проблемах, котры Україна од выголошіня незалежности не же не рішыла, а в істых періодах свойой назалежности над нима веце або менше заперала очі. Тото тягать Україну з крізы до крізы, не то, ці є хтось согласный з єдным урядным языком, або ніт. Хоць як бы не была велика аверзія Україны до російского языка, не лем в одношіню ку днешній сітуації, але і ку історії, убеспечованя о єднім языку спомянутых проблемів нияк не дотулять і не рішыть їх. Може навспак.

Можеме ся посмотрити на припад Фінландії. Майже 700 років належала під кральовство Швеції. Фіньскый язык быв лем языком простого народа і вшытко урядне было лем в языку швеційскым. Парадоксно фіньскый язык зачало просаджовати аж далша окупуюча імперія – Росія, і то лем зато, жебы перервала емоційоналны повязаня Фінів на Швецію. По Другій світовій войні Фінладія зістала в тзв. сивій зоні, ани так цалком Запад, але ани не комуністічный блок, хоць даякый вплив Москвы на домашню політіку і вдяка Фінладійско-совітьскому пакту приятельства там быв. Наповно ся Фінлнладія розвинула роспадом Союзу, коли ся вже стопроцентно обернула на Запад і стала ся членом Унії. Днесь є то модерна держава, котра мать економіку на єдну голову порівнательно із Великобрітанійов, Франційов ці Німецьком. Но што є основне, напрік цілій своїй історічній скушености, Фінладія утримала собі два урядны языкы – фіньскый і швеційскый, хоць лем 5,5 процента жытелів пише собі швеційскый язык як материньскый. Фінладія нелем же рахує і зо своїма жытелями, котры мають іншый материньскый язык, на повній уровни, но докінця выголошує, же творять єдно. Резултаты фіньского успіху другый урядный язык не огрозив.

Грати на націоналістічну карту і бісідовати порожні націоналістічны фразы є про політіків выгодне втогы, кідь не мають реалных рішінь на досправдовы проблемы. Векшынов собі на то найдуть і слухачів, котры то чути хотять і котры в тім видять спасу. Лемже оно то так ниґда іщі не фунґовало. Націоналізм не порішыв ниґда нич, лем все зробить веце біды міджі людми, котры бы мали жыти в єдній державі і акцептовати ся, жебы ся нхито не мусив чути меншецінным і тоту державу міг любити і брати єй за свою. Но і не треба забывати ани на то, же наприклад такы словацькы політіци, котры не робили на зачатку 90-тых років 20-го столітя нич, лем на таку націоналістічну карту грали, намісто рішіня досправдовых втогдышніх проблемів і выдобыли собі розділіня Чехословакії, наконець Словакії найвеце пошкодили і найвеце єй роскрали. Так лем позір на тот язык…

Петро Медвідь, Пряшів