День Русинів Словеньска

12-го юна на Словеньску святкує ся День Русинів. А чом якраз 12-ый юн собі Русины установили за свій святочный день?

Орґанізація Русиньска оброда на Словеньску (член Світового конґресу Русинів, позн. редакції) зачатком 2009-го року пришла з ініціатівов установити єден день, якый буде святом словеньскых Русинів. В друкованых медіях і на інтернетї проходила жыва діскузія з вопросом, котрый день бы мав быти тым, котрый назвеме День Русинів. Міджі пропозіціями быв 24-ый апріль, день народжіня Александра Духновіча, 17-ый юн – заснованя Руського дому в Пряшові, 10-ый і 11-ый юн, коли ся у 30-ых і 40-ых роках минулого стороча орґанізовали Днї руськой културы в нашых містах і селах. На основі тых історічных подій быв за День Русинів выбраный 12-ый юн. То є день по тому, як у 1933 роцї быв одкрытый памятник Александра Духновіча у Пряшові за участи ёго авторкы, скулпторкы Елены Мандічовой і многогочісленной публікы Русинів. Тот акт быв повязаный з наймасовішыма ославами Русинів, котры пришли до Пряшова на возах, влаками і автами. Місто было в повній парадї, люди в розмаїтых кроях із заставами, владыка Павел Ґойдіч одправляв святу літурґію і панахіду за Александром Духновічом, де на славу і хвалу Богу співав хор Ґрекокатолицькой учітельской препарандії.

Представте собі сучасный центер міста Пряшова, місця десь міджі готелом Дукля і новым будинком Театру Йонаша Заборского. Із чорнобілых фотоґрафій того свята видиме, же тот простор з цілов околіцёв быв заповненый Русинами з Пряшівской области і Підкарпатьской Руси. На челї маніфестації ішли у великій кількости членове Общества Александра Духновіча у своїх уніформах. Позераючі на фотоґрафії видиме їх інтересны чапкы ці бареткы з білым пірком. Коло памятника Александра Духновіча, котрый быв у тім часі в центрї міста, стояла чесна варта скавтів. Перед Ґрекокатолицьков богословсков семінаріов (на тім місцї є нова будова Театру Йонаша Заборьского, позн. редакції) стояли представителї різных сфер, урядів штатной і містьской делеґації. Міджі нима і наш, днесь уж благославеный, єпіскоп Павел Ґойдіч, ґубернатор Підкарпатьской Руси Антоній Бескид, найвысшый велитель воєньского горізонту плуковник Матовшек, презідент Судной рады і член Уставного суду Чеськословеньска Конштантін Мачік, інакше Русин, родак з Камюнкы, знамый поет Андрій Карабелеш з Підкарпатя, председа Културноосвітного общества Александра Духновіча Сімеон Смандрай, родак з Вісланкы, пріматор Пряшова пан Духонь і іншы тогдышні функціонарї державы і міста. На тім вызначнім святї одкрытя памятника Александра Духновіча не раз зазвучали ёго знамы заповітны слова Я Русин был, єсьм і буду. Ту треба додати, же 23-го юна у 2007-ім роцї, а то на 9-ім Світовім конґресі Русинів у Мараморош-Сіґеті в Румунії, была Духновічова поезія Вручаніє або як єй звыкнеме обычайні называти Я Русин был, єсьм і буду, схвалена за цїлосвітову гімну Русинів.

На незабытны ославы святочного одкрытя памятника Александра Духновіча в Пряшові у 1933-ім роцї пришла велика сила Русинів зблизка і здалека – з ёго родной Тополї, але таксамо з Камюнкы, Чірча, Кыёва, Міджілаборець ці іншых сел і міст. Тоты нашы людкове пришли на великы ославы до Пряшова на возах, влаком і автами. Перед новым памятником нашого будителя і славного Русина Александра Духновіча ся черяли выступы многых вызначных людей, котры говорили головно о заслугах Александра Духновіча, єдного з найвызначнїшых представителїв културного, церьковного, літературного і освітного жывота Русинів. Він у своїй цїложывотній творчости не забывав на родну Тополю, на свою бабу Гарайдиху, котра го учіла родный язык і нашы прекрасны співанкы, але і на край і ёго людей, котры ся усалашыли ту в горах Карпатах.

Штодо збудованя памятника Духновічови в 1933-ім роцї, варто спомянути, же тот не быв выбудованый заслугов державы, але самых Русинів. В тогдышніх новинках „Рускоє слово“, котры выдавала Пряшівска ґрекокатолицька єпархія, окрем макеты памятника, была друкована і рубріка під назвов Дары на памятник Александра Духновіча, де ся могли люде дізнати мена тых добродителїв, котры на памятник даровали грошы. І зато з нетерпезливостёв чекали на тот великый і славный день, на ёго святочне отворїня.

Од тых років ся в русиньскій родинї велё того змінило. Днесь памятник Духновіча не стоїть в центрї міста, але коло рікы Торисы в Пряшові. Тото місце несе назву Намістя Александра Духновіча. Ёго меном названа і наша велика пыха – Театер Александра Духновіча – єдиный професіоналный русиньскый театер на світї, міджінародна Премія Александра Духновіча за русиньску літературу, цїлословеньскый літературный конкурз Духновічів Пряшів, але таксамо уліцї, школы, сполкы, інтернаты і так далше. А то є доказ, же мы Русины на Словеньску іщі жыєме, лем бы сьме не мали утїкати самы од себе. Од свого сердця, свого родного слова, віры, чести і сумлїня. Бо як нам заповів Духновіч – „Люб свій народ, не зато, же він славный, але зато, же він твій“. Хто ся ганьбить за свій народ, тот ся ганьбить сам за себе.

Анна КУЗМЯКОВА, Пряшів, (скорочено)