Єден із закладуючіх членів РO
7. юна 2014 дожыв ся вызначного юбілея – 80. народенин – закладаючій член і довгорічный председа Реґіоналного клубу – Русиньской оброды (РO) в Бардеёві Др. Іван Бандуріч.
Пана Бандуріча познають нелем многы жытелї Бардеёвского окресу – без огляду на їх походжіня, але і шырока русиньска громада на Словакії і в загранічу. Своїм довгорічным і актівным дїятельством у Коордіначнім выборї Русиньской оброды на Словеньску а єден волебный період і як член Рады влады СР про народностны і етнічны ґрупы, быв сучастёв русиньского народного возроджіня в цїлословацькім контекстї, котре ся зачало по політічно-сполоченьскых змінах в новембрї 1989 року.
Якраз теперь є найвгоднїшый час, жебы сьме чітателям часопису Русин по довшій добі зась представили Др. Івана Бандуріча і ёго жывотну дорогу, котра была звязана нелем з дїятельством на русиньскім „народнім полю“, але в сферї розвоя културы як такой, окреме в области охраны і обновы културных і архітектонічных памяток на выходї Словакії.
Др. Іван Бандуріч ся народив в маленькім селї Стриговець на выходнім боцї Вігорлатьскых верьхів в окресї Снина. По скінчіню основной школы в роднім селї, наступив на далшы штудії до Руськой ґімназії в Гуменнім. По матурї подовжовав штудовати на Освітнїй школї в Братїславі і на Высокій школї політічній (днесь бы сьме могли повісти політолоґічній) зо замірянём на область културы і културной політікы. Свою діпломову і ріґорозну роботу заміряв на функцію културной дїдовизны і старостливости о памяткы в окресї Бардеёв, котрый ся став ёго другым домовом. Стояв при зродї Дому освіты, теперїшнёго Вышнёшарішского освітнёго центра, котрого быв і першым директором. В роцї 1959 наступив на одбор школства і културы бывшого Окресного народного выбору в Бардеёві як іншпектор про културу. В ёго старостливости были нелем народны памяткы, на котры є окрес Бардеёв барз богатый, але і музеї і кіна містных народных выборів (сучасных сільскых урядів). Др. Іван Бандуріч быв основателём Окресной памятковой справы в Бардеёві і єй довгорічным директором (1971 – 1992). Хоць в послїднїх 25 роках свого жывота ся занимав главно русиньсков проблематіков, на свою бывшу професію (яку робив понад тридцять років) нияк не дає боком. Наспак, хоць уж довгы рокы є на заслуженій пензії, все мать што важного і мудрого повісти до обновы памяток в Бардеёвскім окресї, а кідь ся му дашто і не любить, не ганьбить ся то отворено написати і фундовано арґументовати.
На вырахованя вшыткых ёго актівіт (наприклад, в области полёвництва і охраны природы) єдна статя, хоць і довга, не стачіть, зато спомянеме холем єден успіх, на котрый є окреме гордый, же ся му (вєдно зо шырокым колектівом сполупрацовників од Прагы аж по Бардеёв) подарив. Тов актівітов была успішна обнова бардеёвской містьской памятковой резервації, котру уж в роцї 1986 збачіла надація ICOMOS. Тота надація дїє при Орґанізації споєных народів про науку, освіту і културу (UNESCO). Якраз в роцї 1986 міджінародне кураторіум ICOMOS вырїшило, же місту Бардеёв удїлить Золоту медайлу за охрану своїх історічных памяток. В тім часї Золоту медайлу дістав Бардеёв як перше місто в бывшій Чехословакії. Оцїнїня Бардеёва тов медайлов мало свою вагу і про далше узнаня міста орґанізаціов UNESCO, котре пришло о 14 років пізнїше, а то якраз в сімболічнім часї – на переломі двох сторіч а тісячріч.
Выбор Світовой дїдовизны UNESCO, котрый ся в децембрї року 2000 зышов в австральскім містї Кернс, вырїшив записати містьску памяткову резервацію в Бардеёві до списку Світовой дїдовизны UNESCO. Тот запис значіть, же історічный центер Бардеёва не є лем богатством ёго жытелїв або жытелїв Словацькой републікы, але же є і богатством людей цїлого світа.
Одборны знаня Івана Бандуріча і ёго велике надхнутя про роботу были тыма даностями, котры не могли остати невидимы. За свій принос про захрану і обнову памяток Др. Іван Бандуріч достав многы оцїнїня. За вшыткы уведеме лем тоты найвызначнїшы: тітул Заслуженый робітник културы, медайла Прикладный робітник културы (котру дістав двараз), памятна медайла Словацького народного музея і Матїці словацькой за розвой културы, цїна пріматора міста За заслугы о розвой міста Бардеёв і другы.
Окрем уведженых актівіт, Іван Бандуріч много публікує. Сполупрацовав і дотеперь сполупрацує з редакціями одборных періодік, окресных новинок, русиньскых масмедій – русиньске высыланя Словацького радія, редакція часопису Русин і Народны новинкы, котры суть найстаршыма русиньскыма періодіками на Словакії.
Панови Бандурічови сьме перед часом при іншій вызначній нагодї поставили пару вопросів, якы суть актуалны і днесь.
• Пане Бандуріч, сьте закладаючім членом і довгорічным председом Русиньской оброды – Реґіоналного клубу в Бардеёві, котрый сьте вели аж до зачатку того рока. Довгы рокы сьте были і членом Коордіначного выбору Русиньской оброды на Словеньску а єден волебный період і членом Рады влады СР про народностны меншыны і етнічны ґрупы за русиньску народность. Што Вас, як чоловіка, котрый ся цїлый актівный жывот занимав охранов і обновов памяток, вело к тому, же сьте ся по „нїжній револуції“ зачали анґажовати у возроднім процесї Русинів?
– Моя одповідь на тот вопрос буде кус шырша, жебы єм в нїй міг представити контекст моёй мотівації. Кідь єм зачав ходити до школы, перше єм ся учів в мадярьскій, потім в руській, а наконець в словацькій школї. Окрем родной русиньской културы єм все інкліновав і к богатій російскій културї. Кідь єм быв в роцї 1986 на навщіві у родины в Америцї, там єм ся пересвідчів, же Америчане русиньского роду суть барз горды на русиньску културу і на своє русиньске корїня. Тото познаня мі дало велику силу і мотівацію над вопросами народной ідентіты Русинів ся задумовати глубше і зробити штось конкретного про ожывлїня гордости на свій рід, културу, язык і в нашых Русинів, жебы Русины на Словакії – по тяжкім процесї українізації – наново ожыли, жебы наново ожыла і богата русиньска култура. Кідь єм відїв анґажованость нашых америцькых Русинів, поставив єм собі вопрос, чом ся нашы Русины ганьблять за свій русиньскый повод? Неґатівно на мене вплывала українізація, бо єм відїв, же люде на нашых селах не хотїли быти Українцями, не розуміли україньскому языку ани выступлїням театру, в котрых, парадоскно, ся говорило о них, о їх жывотї, о їх радости і жалю. А кідь нова сітуація по року 1989 помогла ожывити нашу русиньску културу, поважовав єм за свою повинность зачати робити так, жебы ся нашым Русинам навернула страчена гордость на свою народну ідентіту, котру їм насилу взяла сталіньска політіка українізації в пятьдесятых роках минулого стороча, апропо, остаткы котрой в розлічных формах стрїчаме доднесь.
• Якы суть подля Вас найважнїшы проблемы Русинів на Словакії? Є про нас небезпечнїша асімілація, або сучасна економічна кріза?
– Найважнїшым проблемом про Русинів на Словакії є то, же силна українізація нам забрала нововыховану інтеліґенцію, котра выросла в роках 1952 – 1992. Часть той інтеліґенції ся але вернула к Русинам, што є плусом, но векша часть все вагать або ся ганьбить вернути назад к материньскому русиньскому языку, к властній културї або є просто пасівна а своє русиньске корїня проявлять лем тым, же раз-два раз до рока піде на даякый фолклорный фестівал.
В тім одношіню хочу увести приклад малого Василька: Малый Василько впав на землю а за три днї лем все плакав і плакав. Тото уж не вытримала ёго добра бабка, а так ся го опросила: „Васильку, так тя дуже болить ножка іщі і на третїй день?“ А внучік їй на то одповів: „Нї, бабко, не болить, але я ся ганьблю перестати плакати.“ Тот приклад платить і на тых, котры были даколи Русинами, потім ся стали Українцями, а теперь не патрять ани к Українцям, ани к Русинам, а ани ся нияк не анґажують в захованю і шырїню русиньской културы.
Далшы проблемы видно в конфеолналній сферї, де церьковны представителї ся не хотять пригваряти к Русинам в їх материньскім языку, ани не проявляють інтерес о пасторацію про Русинів в їх материньскім языку, жебы были нелем добрыма ґрекокатоликами (або і православныма), але і Русинами – в контекстї рїшінь 2. Ватіканьского концілу, але і в контекстї основного хрістіаньского прінціпу. Основов даного прінціпу є то, же треба брати вшыткых людей за рівноцїнных без роздїлу расы, поглавя, віку, народности ці языка. Лемже што видно по нашых селах і містах? Дале продовжує словакізація церьковных обрядів, чім многы духовны отцёве забывають на заповіт русиньскых будителїв, з котрых скоро вшыткы были священиками або і єпіскопами, як наприклад: Александер Духновіч, Александер Павловіч, Осиф Ґаґанець, Павел П. Ґойдіч, котрый терпів в арештї як за віру, так і за своє русиньске пересвідчіня.
Также якы суть найвекшы проблемы Русинів на Словакії? Суть у їх одношіню к властній достойности – ганьблять ся за своє корїня, суть легковажны к материньскому языку, властній културї, традіціям...
• В чім видите резервы сучасного русиньского возродного процесу? Чом ся дакотры дїла рїшають так помалы? Є то зато, же хыбить впливна прорусиньскы орьєнтована економічна і політічна лоббі, або проблемом є неєднотность і роздробеность русиньского руху на Словакії?
– Резервы віджу в тім, же не стачіть лем конштатовати, же мы Русины маме красны співанкы і богату русиньску културу. Нам ся треба веце анґажовати в роботї на русиньскім полю і ожывлёвати наше русиньске корїня, котре до великой міры завмерло. То ся тыкать як сучасных функціонарїв і членів русиньскых орґанізацій, так і нас – вшыткых Русинів на Словакії. Русины на Словакії дуже слабо реалізують в практічнім жывотї вшыткы права, котры нам ґарантує наша устава а далшы законы, враховано міджінародных договорів о охранї прав народностей і меншыновых языків. Нашы Русины мають барз слабу гордость на свій русиньскый род. І творця модерного словацького языка Людовіт Штур ся пригваряв нашым будителям, же треба зробити вшытко про то, жебы ся наша русиньска култура захранила і шырила. Представитель іншого народа высоко цїнив нашу културу, але, нажаль, же нашы Русины не пішли в ёго слїдах.
• В тых днях сьте ся дожыли вызначного юбілея. Што бы сьте сі до далшых днїв желали, жебы ся Вам сповнило ці уж в особнім, сполоченьскім або і народностнім жывотї?
– В особнім жывотї сі желам много здоровя цїлій родинї і собі. В народностнім жывотї сі желам, жебы заповіт великых русиньскых будителїв знав і реалізовав каждый Русин і жебы церьковна єрархія і духовны отцёве ся в нашых церьквах пригваряли к Русинам по русиньскы. Про нашу інтеліґенцію, главно про учітелїв собі желам, жебы не утїкали од русиньской културы, од културы своїх дїдів і родічів, але жебы своїх потомків, школярїв і штудентів вели по уж выораній бороздї. Няй наша русиньска борозда буде глубока і плодна в каждій сферї – главно в школстві.
• Пане Бандуріч, дякуєме Вам за розговор а до далшого жывота Вам жычіме іщі велё здоровя, щастя і спокойности. На многая і благая лїта!
Мґр. Любош РОМАН, Реґіоналный клуб – Русиньска оброда в Бардеёві