35-ый рік од выселїня жытелїв семох сел Стариньской долины

„Пуд Бескидом зелененькым сады розквітали,

Русины ту у покою віками бывали.

Теперь треба з-пуд Бескиду гет са ізбирати,

ани самі не знаєме, де прийде бывати.

Жыли люди, як родина, Руськый і Поляна,

Смулник, Звала, Остружніця, Старина і Дара.

Теперь свої красні села треба охабити,

бо ту будуть пуд Старинов преграду робити...“

                                                           Ю. Колинчак

 

Старинчане, Смулничане, Даряне, Рущане, Великополянчане, Звалчане і Стружнічане – так себе называли нашы Русины із Стариньской долины, кідь собі іщі спокійно жыли на своїм –

у своїх хыжах, обробляли свою землю, ходили ся молити до своёй церькви, співали по селї, зберали попід Ґаздорань, Настас ці Пляшу грибы, яфыры, малины... Покы не пришов тот нещастливый 1980 рік. Од того часу зачали жытелї днесь уж затопленых сел – Старина, Смулник, Дара, Руське, Велика Поляна, Звала і Остружніця, пережывати великы мукы, жаль, безнадій, но не было помочі. Тяжко собі і подумати на векшый жаль на сердцї, як жаль за родным гніздом, за страчінём свого найціннїшого жывотного фундаменту, де ся чоловік звыкне цїлый жывот вертати, споминати...  Вертати ся уж не є де, а споминати? То про многых як за жыва вмерати... Тяжко очековати, жебы ся при пересаджованю на інше місце уяла 60 ці 70-річна липа. Так было і з нашыма людми Стариньской долины, котры ся мусили выселити десь до міста, до бытовкы. За першый рік, як ся люде переселили до Снины,  многы од жалю вмерали, але уж їх не могли поховати ани на роднім цінтерї. Поховали їх на чуджім, як наприклад родаків із Старины – народного поета  Юрка Колинчака (горї публікуєме з ёго поезії) і ёго жену Зузану поховали на цінтерї в Стащінї. Там спочівать і приповідкарь Штефан Кузьма із женов (коваль, котрый за войны підковав коня Людвіка Свободы). Недалеко од них видно гріб народной співачкы Анцї Ябуровой, стащіньской родачкы.

 

„Многы ся намагали на місцї умерти скоре, як їх переселять. Ішло о такый псіхічный феномен, котрый собі доднесь не знам высвітлити. Тоты люде не были ани барз стары, не мали ани 70. Не были ани тяжко хворы, але умерали єден за другым. На превеликый жаль? На злость і безнадій? Не знам. Но были то істо тоты, котры ся із родным селом тяжко-претяжко розлучали“ – споминав знамый ґалеріста і академічный малярь Андрій Смоляк (мать ґалерії в Снинї і Братїславі), родак із Старины, котрый быв у часі выселёваня высокошкольскым штудентом і вєдно із своїм братом Міром, таксамо ґалерістом (Ґалерія МІРО в Празї і в Берлінї) ся намагали вшытко з выселёваня здокументовати філмом і малёванём образів.

 

„Як ся люде із села выселяли, я быв тогды в Шумаві на воєнчінї. Кідь єм пришов до Руського, як єм выступив з авта, та єм скоро замлів. Може пятнадцять минут єм стояв як стовп, аж як до ня камарат дуркнув, та єм ся спамятав. По селї уж не было ани хыру, лем сама пустыня. По тых нашых селах ходили трёми молоды хлопцї, котры были родом з тых сел і демоловали церькви. А до рока вшыткы троє умерли...“-  і такы наслїдкы охабило выселёваня нашых людей словами Я. Гудака.

 

Дарьмо, хоць бы як не было і нелегко ся нашым людям жыло, своє є своє. А як тото навікы пропаде, в чоловіку остане штось порожнє, штось таке, што не мож ничім іншым замінити, што буде на вічны вікы хыбовати. О тім нас пересвідчують многы поезії остружніцького родака, русиньского поета Юрка Харитуна ці далшой родачкы з того села небіжкы Анны Галґашовой, котра повіла: „Кебы єм обышла шырокый світ, перелетїла вшыткы горы і моря, ниґде мі так добрї не буде як у своїй Стружніцї.“ 

 

Села Стариньской долины впали за жертву водной гати Старина, найвекшой такого тіпу в середнїй Европі, котра напавать водов скоро цїлый выход Словакії. Але пару вопросів оставать доднесь і по 35-ёх роках неодповідженых. Требало затопити вшыткых сім сел? Під водов є лем село Старина... Бісїдує ся і таке, же гать мали будовати десь інде, де бы затопили лем 2 села, але в Празї хтось заурядовав... Або, же на Стариньскій долинї найперше не мала быти гать, але воєньске пасмо, зато про безпечность требало выпорожнити 7 сел... На тото уж істо одповідь не дістанеме. Істый остав лем жаль за своїм...

 

Aнна КУЗМЯКОВА, Пряшів

 

(На фотцї Стариньска гать, про котры мусили выселити сім русиньскых сел.)

Go back