Нормалный Андрій

Бісїдовав єм зо сполупрацовнічков о тім, якы особности до єдной рубрікы, котру вєдно робиме штотыждень, приготовиме на місяць авґуст. Спомянула єдно мено з тым, же такой доповіла: „Лем не знам, бо она ся зясь аж так не актівізовала в русиньскім русї.“ Повів єм, „но была наша.“

В остатнїх роках єм ся велё раз стрітив із тым, же ся о дакім бісїдовало: „Но але што він зробив про русиньскый рух?“ Під тым вопросом треба розуміти то, же як велё ся тота особа анґажовала в русиньскых орґанізаціях, найлїпше, кідь лем в тій єдній, найлїпшій, кілько акцій, подій зробила, найлїпше фестівалїв ітд. Даколи мам чутя, як кібы хтось увірив, же сьме многоміліоновым величезным народом, котрый має талентів до блуду і веце і нашы особности собі можеме выберати, повісти, хто досправды є особность, покля ся актівізовав, і хто не є, покля ся не актівізовав в орґанізаціях. Но просто як з планого фіґля.

В першім рядї собі мусиме усвідомити, же другого Духновіча, Попрадова ці Павловіча чекати не треба. Час народных будителів минув давно, так як минув час такых будителїв у іншых народів. Навеце, они не станули єдного рана з постелї і не повіли собі, же ідуть робити будителїв. Они лем просто робили про благо народа тото, што їм уможнила їх освіта, їх талент, котрый розвивали далшеш. Гей, быв то час, коли будили ся народы на нашых теріторіях і зато якраз така робота і така форма роботы была потребна. Но оґанізації, общества, не выникали на то, жебы там хтось міг робити будителїв, але они выникли дякуючі тым будителям, жебы через тоты общества они могли пошырёвати свою роботу, бо втогды іншой формы і средств, окрем обществ, школ, чітальнь, ани не было.

Так само было зновузаснованя старых ці основаня новых орґанізацій, потребне по 1989 роцї, коли на зеленій луцї, навеце зароснутій травов і без косы, Русины почали своє нове возроджіня по роках свого офіціалного неекзістованя. Лем дякуючі тым орґанізаціям, лем дякуючі тым людём втогды, справы рушали ся і днесь жнеме коло списованя жытелїв позітівны успіхы в державах, де ся списованя жытельства не пересувать як демон, жебы не были резултаты такы, якы не хочеме.

Но і так повторям скорше спомянуте: днесь не можеме чекати будителя в смыслї такых великанів, якы были в 19-тім сторочу і доволю собі твердити, же новых ани не треба, бо будителї вже сповнили свою задачу і роль, кідь нас народно і політічно одокремили і народно усвідомили. І днесь ани не є потребне, жебы сьме честовали лем людей, котры в даякых орґанізаціях актівізують ся, навеце кідь многым може іти лем о добры грошы з ґрантів, а не о народ. Докінця бы то было марнотрачіня потенціалом, котрый в нашых людёх, і кідь неактівных в орґанізаціях, є. І головно, днесь фунґують і іншы средства, інша комунікація, котрыма можеме нашых людей навернути ку коріням. Єдным зо средств може быти і така, може про дакого банална, гордость.

6. авґуста 2015 є день народжіня Ендія Варгола. Кідь ся у 1928 роцї русиньскым еміґрантам в Америцї народив малый Андрій, пізнїше часто хворе хлопчіско, котре собі коротило на постелї час тым, же малёвало, нихто не міг знати, же раз буде праві Енді Варгол значков, на котру будуть Русины на цїлім світї горды. Варгол быв єднов із тварей кампанї, яка проходила перед списованём жытелїв на Словакії і думам собі, же і дякуючі Варголови, пропаґованём того, же і він быв Русин, і не бранило му то быти успішным, докінця світознамым, сьме доказали підпхопити молодшу ґенерацію, котра ся зачала ку Русинам голосити, а на другім боцї, „поінформовали“ сьме майоріту на Словакії, же тот, котрого собі она приписує за свій експортный артікел, не є Словак, а наш Русин.

Іти на Варгола метром, якый ся зачав хосновати внутрї нашых орґанізацій, бы єм днесь міг повісти: І што? Писати о нім? Актівізовав ся даколи в нашых орґанізаціях? Ніт. То значіть – не писати. Лемже оно то не фунґує метром нашых орґанізацій. Не все є потребне і не од вшыткых ся жадать, жебы были актівныма в орґанізаціях. Важне є дашто інше.

Енді Варгол быв просто нормалный Андрій. Андрій, котрый дома чув русиньску бісїду. Котров комуніковав зо своёв мамов. Андрій, котрому родина дала нагоду розвивати свій талент, то, в чім быв добрый, і він то робив. Робив то найлїпше як міг. Не быв жадным актівным членом жадной нашой орґанізації, не знав сі ани представити одкыль то властно походить, но тото, што відїв дома, іконы, святы образы, народны мотівы, овпливнили і ёго ранну творчость і быв то чоловік, котрый розвивав тото, што му было дано. І тото многораз стачіть.

Даколи не треба велё. Стачіть утримовати дома з дїтми свій язык, передати їм тото, што было передано нам і головно розвивати талент. Робити то, в чім сьме ся на тім світі нашли. І робити то штонайлїпше. І тото саме уможнити своїм дітём. А і без актівіты в даякых орґанізаціях ся раз може стати то, же мій народ ся ку мі приголосить, приголосить з гордостёв, же докінця можу быти тот, хто ословить далшу ґенерацію людей, жебы голосили ся ку своїм коріням. Просто, даколи стачіть быти „нормалный Андрій“.

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

Петро МЕДВІДЬ, Пряшів