Слово о поезії Ю. Харитуна
(Короткы позначкы ку поетічній творчости Юрка Харитуна і крітічным оцїнкам той творчости доц. ПгДр. Андріём Антоняком, к. н.)
Юрка Харитуна русиньскому чітателёви не треба особо презентовати. З ёго творами він ся стрічать на сторінках русиньской пресы скоро од першых днїв „нїжной“ револуції. Уж тогды од зачатку го заінтересовала тема, котра ся го тримать до нашых теперїшніх часів. Наісто нашого чітателя не треба пересвідчовати, же тота тема є в центрїувагы автора скоро вшыткых штирёх ёго поетічных збірок, якы він дотеперь написав і выдав. Але нелем то: з тов темов поет нараблять і в окремых ёго віршах, якы він час од часу публікував у різній русиньскій пресї і в окремых збірках. Выникать вопрос, ці наш поет не повторює ся надармо, кідь тота тема творить якбы основный стержень в каждім ёго зборнику, од першогоГуслї з явора з року 1998 до остатнёго (дотеперь) – четвертого, Мої незабудкы з 2013-го року?!
Позітівна одповідь на тот вопрос бы ся могла обявити уж безпосереднё теперь, кідь бы сьме на нёго одповідали чісто формално. Але посмотьме ся на тот проблем кус ближе, як автор єй в каждім окремім зборнику трансформує. Там ся пересвідчіме, як поет тоту задачу конкретно поетічно художнё рїшать. Правда, уж в першім зборнику автор настолює і розвивать поступно тоту главну тему, якій в далшых збірках єй ся дотыкать з різных аспектів погляду і оцїнкы. Але што найменше їх повторює, лем варіаціями їх якбы розмножує, чім главна, централна тема ся наповнює далшыма значінями, якы тоту тему проглублюють, дають їй шыршый резонанс, котрый обєднує вшыткы попереднї до єднотонного могутного квазі акордного звучаня. Тым поступом автор вшыткы остатны підтемы підряджує єдному резонансу якбы главной темы. Тот аспект є дуже важный про автора і конзеквентнї про чітателя, котрый внимать нелем каждый окремый зборник Харитоновой поезії як мултітематічный єден поетічный твір, але так само тому поетічному прінціпу автор підряджує і звучаня каждого окремого зборнику, з чітаня якых чітатель не мать чутя їх розділности, бо внимать їх цїлково як часть єднотематічного контексту.
Автор наісто на тоту єдну тему і мултітематічность нелем памятать, але єй спеціфічно аплікує, што окремы віршы збірок то потверджують. Уж перша збірка была задумана як память на Старинску долину, яку запричінила гать, котра ся стала сімболом зла і нещастя про людей, што были выселены зо своїх сел, віками заселеных і обжытых їх предками. Лірічный субєкт як і автор выливать свої жалї за стратов свого родного і цїлой области жывотного простору і місця одвічного прожываня жытелїв цїлого села і близкого реґіону. Така страта їх якбы позначіла фаталным пекелным проклятём на цїлый жывот. Тото нещастя як свої жалї выгнали з душы лірічного субєкта як ёго найтяжшу страту, што позначіло вшыткых выселенцїв на цїлый їх жывот. Тота печать судьбы є проклятём, з якым ся авторів лірічный субєкт не може і не хоче змірити. То є главна і домінантна тематічна лінія вшыткых штирёх авторовых збірок, яка ся проявлять на вшыткых їх поетічных компонентах.
В связї з поетічнов реалізаціёв того комплексу тем і підтем в штирёх збірках треба особо припомянути, як їх поет конкретно аплікує, якый тіп поетічного стихотворства выужывать. В них собі Харитун облюбив вольне віршованя, яке має іншу пунктуацію або орґанізацію стихового тексту як рімованый стих. Стиховый текст у вольнім віршованю підлїгать выужываню павз і належной інтонації, розділной од сінтаксічной інтонації в рімованім стиху. Складна стихова орґанізація з выужытём пауз, інтонації і сінтаксісу (замовчаной точкы і т. п.) выжадує од поета неабыяке уміня орґанізації вольного стиха, жебы стих набыв желану доконалу форму. Приклады поетічного нарабляня з вольным стихом буду приводити зо збірок Юрка Харитуна.
Наприклад стих Дай словам крыла є вісемрядковый і каждый рядок мать іншаке звучаня, іншый склад звуків, іншу кількость звуків а тыж і їх обсяг. Кажде речіня має іншы інтонації і павзы, як павза приказу або рады – крыла їм дай! Бо до міст залетять, до сіл. Ту інтонація перечісленя порядку дій як і далша обява, же в хыжчінах коло стола потїшать Русинів. При звуковій реалізації всіх павз суть притомны належны нюансы інтонації, якы автор выжадує подля орґанізації тіпу вольного вірша, якым він нараблять в своїй поезії.
Сінтаксічне звучаня рімованого тексту ся орґанізує без выдїлёваня павз або кінцёвых інтонацій, бо способы реалізації звучаня текстів вольного вірша або рімованого суть роздїлны. Їх выслїдок залежыть на способностях реалізаторів текстів подля правил вольного віршованя.
Кус іншов звуковов реалізаціёв є стишок Я зголоднів з выразныма павзами або лірічный стишок Фарба слыз, в якім тихы шепоты//нихто не крічіть//лем слызы чістенькы//по білій сорочці//по грудёх//стікають... Ту павзы,як і інтонації скоро тихы. Їх не мож нияк замінити можныма сінтаксічныма павзами і інтонаціями. Такых стихів або стишків у тім зборнику є немало, але аж нияк з них не мож зробити сінтаксічнов пунктуаціёв прозу без зміны значіня стиха. Нерозумна снага арґументовати прозаізаціёв поетічных текстів ся ніч не рїшыть, бо проза аж нияк не є поезіёв. Правила, якы тоталнї домінують в прозї не мож апліковати ани в поезії з вольным, ани з рімованым віршованём. Зато снага арґументовати петічным текстом переведеным до прозы є нулова. Так само полеміка з тым, же папороть (по русиньскы – папортина, єден зо сортів) не квітне.., бо розмножує ся спорами, не є потребна Але што не може квітнути в природї? Подля „чудесных“ правил руського фолклору „папороть“ квітне раз до рока на північ святояньской ночі. Про поетічны потребы автора тот «цвіт» быв потребный, то автор го собі пожычів з руського (ці україньского через Ґоґоля) фолклору. „Папороть”, папортина не є ядовита ростлина. У квітинарстві ужывать ся як окрасный артікель. Подібны літературны пожычкы ся роблять і в іншых літературах.
Повторюю, же поезія писана вольным віршом нияков транслаціёв ся не стане прозов де факто, бо она є звязана правилами вольного віршованя. Так само проза ся не стане поезіёв вольного вірша, як єй хаотічно ростягнеме до окремых рядків. Така манипулація є незмыселна і неприпустна. Поезія мать свої закономірности несовмістимы з прозаїчныма, як і навспак. То не є вопрос діскусії, то є дане розділныма сістемами творїня художнїх текстів. Їх не мож єден другым заміняти, лем апліковати подля їх внутрішнїх правил ці скоро законитости і подля них інтерпретовати поезію.
Іншым вопросом є ужываня окремых слов і їх місце в поетічнім контекстї, што ся односить ку авторскій концепції, де крітик мать своє право на арґументы, але мусить решпектовати і концепцію автора. І при тім нелем єдного конкретного твору, але і цїлу збірку штирёх книжок, бо в данім припадї і вшыткы штири зборникы зєдночены єднов концепціёв і тематічнов єднотов. До той єдноты належать і окремы слова в контекстї окремых стихів і особо в назвах стихів. То значіть, же автор выберать такы слова в контекстї стиха, жебы гармонізовали з темов стиха, але так само, жебы доповняли ёго контекст далшым значінём або хоцьлем далшым нюансом. Подля крітика поступы автора суть протиречівы, бо в ёго стихах стрічають ся слова, якы не гармонізують нелем з контекстом стиха, але ани з контекстом зборника. Видить ся мі, же в тім смерї крітик бы мав аналізов шыршого контексту доказати своє тверджіня.
Подобного поступу крітик ся придержує і в назвах окремых стихів, коли він говорить о обсягу стиха, але приводить лем ёго назву і подля нёй посуджує цїлый стих. Назва сама не все обяснює зміст і змысел цїлого стиха і ёго обсяг, ту аналіза штруктуры стиха є необхідна. А єй мож робити лем на основі вольного стиха або нерімованого стихосложіня. Крітик є того погляду, же формално на основі орґанізації стиха, де не стрітиме ся з роздїловыма знаками, орґанізація вольного стиха не доволює поетови повнїше выявити обсяг цїлого стиха. Зато пробує то зробити на основі тексту стиха з роздїловыма знаками, т. є рімованого стиха або способом переписованя вольного стиха до прозовой подобы. Лемже такый способ ніч не рїшыть, бо то уж не буде вольный стих, але проза або рімованый стих, якый мать іншу штруктуру, як вольный стих. Як было уведене высше сістема вольного стиха нараблять нелем сінтаксісныма розділовыма знаками (в мінімалній мірї), але головне шпеціфічнов інтонаціёв на основі павз, як было повіджене высше. А таков сістемов стиха написаны вшыткы штири Харитоновы збіркы. Окремы одхылкы в дакотрых стихах не міняють цїлкову сітуацію сістемы вольного стиха. Лем тоту ёго поезію треба так інтерпретовати.
Дїло в тім, же в сучасній добі поеты преферують сістему вольного стиха у днешнїх модерных літературах світа. Треба повісти, же поезія, яков Юрко Харитун обогачує сучасну русиньску літературу, робить славу цїлій русиньскій културї і наперек неважным дрібным недостаткам. Што ся односить ку тверджіню крітика, же великый умелецькый розділ міджі першов (сістема вольного стиха) і другов подобов стиха (переписаного до прозы) не є великый, чудую ся, же літературный крітик може штось подобне выречі?! Там є кардіналный роздїл, бо оба тексты стих і проза чітають ся розділно. В прозї ся не можуть дотримовати павзы, як і подля них потрібны інтонації, якы у сістемі вольного вірша суть повинны. Але іде нелем о переписаный стих до прозы, але подобна сітуація бы выникла і при переписаню вольного стиха до тіпу римованой поезії, о чім реч была высше.
Малу позначку хочу высловити до інтерпретації крітиком стиха Метафора страченого часу. До метафоры страченого часу поет вкладать свій давный зажыток або спомин о своїм роднім краю. Жебы отворити вернісаж о такім роднім краю, было бы повинно вернути ся до того минулого. Але процес реалізації такого навернутя было бы метафоров страченого часу, бо вернісаж в реалї не може быти без реалной презентації, а така є лем в споминах і зажытках автора і снажыти ся відїти тоту вернісаж як реалный процес, як конкретный факт, подля автора є метафоров страченого часу. Зато ся мі видить, же тота метафора є узко споєна аж перевязана зо смутком і зармутком за страченым раём родного гнїзда, котрым были споєны жывоты цїлых поколїнь, бо то была родна земля. Але отворяти вернісаж того жывота, т. є–отворити го в минулій подобі была бы метафора страченого часу. Тоє метафора страченого часу ту узко перепоєна на главну домінантну ідею і тему контексту цїлого поетічного твору вшыткых штирёх зборників. Я в тім стиху находжу таку інтерпретацію.
Жебы сьме ся допрацовали до выявлїня поетічных особливостей і художнїх якостей Харитоновой поезії, мусиме выходити з тіпу тых особливостей, якы автор реалізує в конкретній творчости. Але то не мож робити способом зміны тіпу ёго стиховой сістемы, з якой выходить автор, лем способом інтерпретації, котра решпектує внутрішнї правила, якы автор аплікує в своїй творчости.
Доц. ПгДр. Василь ХОМА, к . н., Братїслава