Ці потребуєме четвертый конґрес русиньского языка?

(Выступлїня на IV. Mіджінароднім конґресї русиньского языка на Пряшівскій універзітї презідента Карпаторусиньского научного центра в США з центром у Ню Йорку – проф. Др. Павла Роберта МАҐОЧІЯ.)

Кідь можу, зачав бы єм з тым, же попробую одповісти на реторічный вопрос, котрый єм собі положыв у назві свого реферату: Ці потребуєме четвертый конґрес русиньского языка? Чом ся на таке прошу? Одповідь є проста.

Выростав єм в інтелектуалнім оточіню, де академічны актівіты, концептуалізацію, баданя цi писаня, в основі робила єдна особа. Зато єм в прінціпі проти лекціям, конференціям, сімпозіумам і далшым публічным акціям, котры од чоловіка в ёго творчій роботї одберають час і енерґію.

Можете ся правом попросити: чом єм путовав 8 тісяч кілометрів, одышов зо своёй роботы в Торонтї і пришов єм на четвертый Міджінародный конґрес русиньского языка? І подобно, чом каждый з вас перерушив свій каждоденный робочій проґрам і каждоденный жывот і пришов на два днї до Пряшова? Чом орґанізаторы четвертого языкового конґресу під веджінём доценткы Анны Плїшковой жертвовали много годин часу на приправы той подїї?

Моя одповідь на вшыткы тоты вопросы буде слїдуюча: як інтелектуалы в службах свого народа маме одповідность нелем перед собов, але і тыж перед шыршов академічнов і културно-сполоченьсков громадов, котрой сьме частёв. Мы ту якраз зато, і на поставленый вопрос у вступі бы єм міг одповісти так: Гей, потребуєме реґуларны міджінародны конґресы присвячены русиньскому языку. Вопрос але стоїть так, же што бы сьме ся мали снажыти досягнути, жебы тот конґрес быв вартый часу і пінязей, котры ся до нёго інвестовали.

Може бы было наперед хосенным – вложыти то, што робиме, до кус шыршого контексту, принайменшім до контексту языків у рамках ґеоґрафічной области середнёй і выходной Европы. Вызначным датумом є, самособов, рік 1989, коли в тій области упав тоталітный комуністічный режім, по чім мали многы народы першыраз за скоро півстороча можность высловити свій погляд у новій демократічній атмосферї. Вшыткы знаме, же карпатьскы Русины в роцї 1989 ся вернули до ґрупы европскых народів як самостатна народность з цїлём кодіфіковати літературный русиньскый язык. Лемже Карпатьскы Русины здалека не суть єдиныма. Од року 1989 на путь кодіфікації свого языка ся пустило мінімално 16 далшых народів середнёй і выходной Европы. Думам собі, же о тых „новых‟ народах і „новых‟ языках не знають ани многы учены. 

Кідь ся попозераме на дакотры „новы‟ народы  і зачнеме од Прибалтікы на северї, в южній Естонії натрафиме на Сетів і Ворів, у выходній Латвії найдеме Латґалів і Лівів а в северній Литві зась на Самоґітів. Кідь ся пересунеме далше на юг, при граніцї Білорусії і Україны найдеме Полїсян і в Польщі Сілезіян. Може не є несподїванём, же балканьска область є у сферї створёваня новых літературных языків найактівнїша. А то не думам лем на вшыткым знаму трансформацію сербохорватьского языка на самостатный сербскый, хорватьскый і босняньскый язык. Є ту і много далшых: Бунєвцї і Шокцї у Войводинї; банатьскы Болгары в Румунії; Чорногорцї в Чорній Горї і Ґаґаузы у южній  Молдавії. Наконець, є ту далшый народ, котрый заселять дакілько країн середнёй і выходной Европы і котрого літературный язык – ромскый – быв недавно кодіфікованый. Тот літературный язык є у бівшій мірї  побудованый на волоськых діалектах, котрыма говорять Ромове, якы жыють у Румунії і в дакотрых сусїднїх країнах.

Дакотрым із тых „літературных языків у процесї творїня‟ може говорить лем десять людей, як то є в припадї лївского языка, або веце як міліон людей, як то є в припадї сілезького языка. Без огляду на кількость, розвиток дакотрых тых языків дістають  фінанчну підпору урядів; іншы языкы не мають фінанчну підпору а влада країны, в котрій автентічне жытельство бісїдуюче тым языком ани не узнає. Можу то повісти тыж інакше – русиньскый язык в Европі не є ниякым вынятком.

Русиньскый язык є але вынятковый своїма релатівныма успіхами. Видить ся непрадоподобным, же дакотры языкы, як наприклад полїськый, пережыють у своїй літературній формі, а іншы, як сілезькый, суть конфронтованы з діскрімінаціов і з проблемом свого узнаня владов. Тыж не є ясно, ці пережыє латґальскый, лівштіньскый або чорногорьскый язык, хоць мають підпору штату.

Русиньскый язык є зато релатівно успішный. Є то счасти вдяка приязному приступу влад тых штатів, в котрых карпатьскы Русины жыють. Найважнїше але є снажіня і тверда робота дакількох талентованых академічных робітників і учітелїв, часть котрых сидить в тій аулї. Русиньскый язык так, подобно як будь-котрый іншый, выжадує неперестанну увагу, ці уж сістематічну роботу над кодіфікаціов, або сістематічны крокы заміряны на ёго вжываня в школах і сполоченьскім жывотї.

Вшыткы знаме, же карпатьскы Русины не мають свою властну державу, ани еквівалент „Académie Française‟.  Хто тогды буде дале робити над кодіфікаціов русиньского языка і ёго пропаґаціов у школах і сполочности? Вы. Або лїпше повіджено,  мы. Зато потребуєме нелем четвертый, але і пятый, і шестый і далшы міджінародны конґресы русиньского языка.

Якы проблемы треба рїшати такой?

По перше: На першім конґресї русиньского языка іщі в роцї 1992 была запропонована теоретічна путь – створити єдине русиньске койне, котре буде мати штири літературны варіанты (лемківскый, пряшівскый, підкарпатьскый і войводиньскый). Є то такзваный романшскый модел, названый подля романшского народа у выходній Швейцарії, котрый має пять самостатных літературных варіантів, як і ретороманшске койне. Хоць карпатьскы Русины суть од створїня койне іщі все далеко, думам собі, жебы сьме ся могли договорити холем на сполочнім алфавітї про вшыткы реґіоны, ай за цїну того, же в окремых варіантах ся не будуть вжывати вшыткы буквы.

По друге: А што інтернет? В днешнїй добі карпатьскы Русины комунікують по цїлім світї головно, або у найвекшій мірї, посередництвом інтернету. Не быв бы проблем, кібы вшыткы славяньскы літературны языкы вжывали ідеалну ґрафічну форму запису славяньской речі – азбуку. Лемже місто того ту маме польскый язык, котрый на означіня єдного гласного вжывать дві або докінця штири буквы, або чеськый і словацькый язык, котрый латиньскы буквы доповнює діякрітічныма знаками – знакы помягшіня (mäkčene) і знакы притиску (dĺžne).

Інтернет на цїлім світї стоїть на латиньскій абецедї і не дозволять вжывати діякрітіку. Выслїдком є то, же в процесї комунікації в русиньскім языку ся може вжывать чеська або словацька транскріпція (з діякрітіков), або докінця мадярьска транскріпція посередництвом латинікы сперед 1. світовой войны („cs‟ намісто „ч‟), котру напочудованя не вжывають лем русиньскы приятелї  з Мадярьска, але і такы, котры по мадярьскы не говорять. Повіджено в короткости: в русиньскоязычній інтернетовій комунікації панує анархія і хаос.

По третє: Дакотры міджінародны орґанізації створили за послїднї рокы список языків на цїлім світї. А кілько їх є? Многы лінґвісты і нелінґвісты уводить різны чісла. В роцї 2005 етнолоґія (на вебовій сторінцї  www.ethnologie.com) увела на першый погляд дость точне чісло: на світї ся говорить 6 912 языками. Приближно в тім самім часїInfoterm Viennaувела, же на світї є лем 450  літературных языків. Інфотерм тыж завів такзваный штандарт ISO 639. Тот походить од Споєного порадного выбору, котрый каждому языку придїлює міджінародный код. Єден вызначный соціолінґвіста недавно написав: штандард ISO 639 „є про язык скоро тото саме, як быти міджінародно узнаным‟ (Kamusella, 960n.24).

Мали бы сьме знати, ці є русиньскый язык на списку языків світа „Ethnologie‟ і ці є на списку літературных языків „Infoterm Vienna‟.  Кідь у дакотрім із тых списків хыбує, хто ся постарать о то, жебы ся наш язык там обявив?

По четверте: А наконець, русиньскый язык треба пропаґовати в каждій країнї, де жыють люде, котры ним говорять. В дакотрых припадах знають академічны або обчаньскы орґанізації в окремых країнах впливати на владу, жебы робила на хосен русиньского языка. Лемже в многых припадах влада є неприступна, докінця ани в тых країнах, де русиньска народность є узнана.

Хто, наприклад, прийде на поміч проґраму лемківско-русиньской філолоґії у Кракові, кідь буде огрожене ёго єствованя? Хто ословив мадярьску владу, кідь перед пару роками была зрушена Катедра русиньской і україньской філолоґії в Нїредьгазї? Хто мав лобовати за навчаня в русиньскім языку на основных  школах у Закарпатьскій области Україны і за Катедру карпаторусиньскых штудій на Ужгородьскій народній універзітї? Хто має актівно вызывати Міністерство школства Словакії, жебы змінило штатут русиньского языка з волительного „чуджого‟ языка на повинный язык у вшыткых школах у селах, де Русины творять веце як двадцят процент містного жытельства?

Не мала бы тоты задачі намісто орґанізацій ці докінця окремых особ з конкретных країн на себе взяти міджінародна орґанізація?  А не мав бы тов орґанізаціов быти Міджінародный конґрес русиньского языка, котрый бы може міг змінити свою назву на Міджінародна асоціація русиньского языка?  Іншыма словами, не мали бы сьме мы ту днесь зважыти, ці тоту орґанізацію не зміниме з конґресу, котрый ся сходить раз за дакілько років, на стабілно єствуючу орґанізацію, котра хранить інтересы русиньского языка і навчаня все в каждій країнї, де треба?

Жебы єм ся вернув к первістному вопросу: „Потребуєме четвертый конґрес русиньского языка?‟  Одповідёв бы могло быти, же то, што наісто потребуєме, є стабілна Асоціація на охрану русиньского языка і културы!