Русиньскы дїти ся вертають ку свому роду
Iван Ванат у українськім альманаху Дукля № 5 / 2014 в статї„Гляньмо критичним оком“, на сторінцї 73 пише: «Особливо здивувало мене ставленя Миколи Мушинки до русинства в Словаччині. Посилаючись на дані перепису населення, Микола Мушинка пише: Я, як науковець не можу твердити, що русиньської національності нема, коли понад тридцять тисяч людей без будь якого примусу голосяться до русиньської національності. Не можу заперечувати існуваня русиньської мови, коли цю мову визнало понад пятдесят тисяч людей своєю рідною, а нею видаються книги, газети, журнали, ведутся передачі по радіо, телебачені.» «І заснуваня русиньських шкіл, в яких учні будуть вивчати історію, культуру і мову свого народу на основі азбуки він вважає позитивним явищем». Тівко з альманаху Дукля.
Повторьме сі історію Русинів. Русины суть в Карпатах автохтонным жытельством. Право на властну ідентіту Русинам взяла ІІІ. Комінтерна в Москві в 1924 роцї політічным рїшінём, коли выголосила, же буде зряджена „Радянська Україна“ а Русины всягды, де завладне Комуністічна партія, ся будуть называти уж лем як Українцї. Тото выголошіня Русинів за Українців мало свій стратеґічный і політічный моценьскый вызнам в середній Европі, але о тім вызнамі за соціалізму на школах ся неговорило, то было політічне і воєньске табу. Суть люде што о тім політічнім і стратеґічнім воєнскім табу дашто знають. Русинам в Ческословеньску українську народность внутили з волї КПЧ політічно в 1952 роцї.Русинам право на власну ідентіту вернули посланцї Парламенту СР по 1989 роцї. Вшыткы люде на Словеньску знають же, в Карпатах жыли лем Русины, Українців ту небыло. І валаску колонізацію робили лем Русины.
Іван Ванат хоч є так істо Русин, як ай мы, але пише, же русиньске народне оброджіня є політічный русинізм, котрый нам ту політічно шырить Павел Роберт Маґочій з Америкы. Русины з таков конштатаціёв не можуть быти согласны. Мы не сьме одказаны нато, што нам принесе Роберт Маґочі з Америкы. Мы знаме самі, же сьме Русины. Знаме з практікы, же політічны процесы все наряджує лем даяка політічна партія а Маґочі не є у нас в жадній русиньскій політічній партії. Ходить на нашы засїданя як наш гость і выступає як наш гость, котрого мы собі высоко важыме, бо має добры і учены погляды о нашім русинстві. Є лем добрї, же хтоска ученый має добромыселный інтерес о Русинів.
Фактом є, же по наступі КПЧ до влады, по 1952 роцї, сьме ся вшыткы мусили писати Українцями, то можеме означіти як політічну натискову народностну українізацію, бо таку українізацію нарядила політічна партія. Кедь сьме за соціалізму были членами КСУТ-у, кедь сьме собі повиннї писали українську, а не русинську, народность, кедь мене з Янка, проти моїй волї, переменовали на Івана, бо інакше немогли мі выдати публікацію „Рівнянське весілля“, бо повіли же, Янко то не є українске мено, так тото была насилна політічна українізація Русинів. Фактом є і то, же професіоналны робіницї СНМ русиньску культуру уложену в СНМ – Музею україньской культуры у Свіднику і днесь презентують верейности, як україньску културу, то є реална політічна українізація Русинів в сучаснім реалнім жывотї. Нестаратися о направу українізачных хыб в музейництві, то є подпора українізації Русинів. СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові маме уж 8 років. До днешнёго дня недошло до офіціалного рокованя директоркы русиньского музею СНМ в Пряшові з директором українського музея СНМ у Свіднику о выужыванї русиньскых збірок в СНМ в Пряшові на довгодобу презентацію як русиньской культуры. Чом? Зато, бо панї директорка в Пряшові має власный погляд: такый, же може мати іщі якостнїше захованы русиньскы збіркы, як має музей у Свіднику (www.rusin.sk із 16. 11. 2014). Кількость Русинів росне а зато є, подля єй погляду, фурт што зберати.То, же ся русиньска культура в рамках СНМ українізує, ю асі ани кус не інтересує і не мерзить. Кедьже Музей в Пряшові выникнув у іншій добі як україньскый музей, подля панї директоркы, має русиньскы музей тоту іншу добу маповати і докуметовати. Русинскый музей в Пряшові, подля нєй, зато має веце одражати модерны сучасны выразовы технічно-матеріалны, умелецькы, комунікачны і іншы матеріалны технікы. Она підтверджує, же робітници музею знають, што мають робити і як мають поступовати.
Факты говорять о опаку, же незнають, што мають в музею робити і поступають неправилно. Бо, по перше, немають підпоровати політічну українізацію русиньской културной дїдовизны в музейництві, бо такым способом, як тепер роблять в СНМ, порушують Рамковый договор штатів ЕУ о охранї народностных меншын в одношіню ку Русинам.
Етноґрафічный і історічный принціп музейной документації русиньской народной культуры ся в представі пані директоркы вытратив а то є закладна концепчна хыба в роботі і послані музею. З музейной роботы ся стала дітська забавка без обродного і народного ціля. Така музейна представа не є в суладі с представами русиньского народного оброджіня. Такый народный музей нам Русинам не треба. По друге, не треба дезінформовати верейность,бо скуточным фактом є, же музей в Пряшові сам не выникнув, але ся о тото заслужыли русиньскы актівісты, своёв роботов без помочі панї директоркы, котра в тім часї з русиньскым возродным рухом немала ніч сполочне. Головным цїлём русиньского музейництва і русиньского музея є направа хыб способленых еров політічной українізції Русинів у СНМ. В музею у Свіднику є уложена вшытка матеріална і духовна култура Русинів, зато тот музей уж давно мав быти переменованый на русиньскый а директорка русиньского музея мала о тото жадати дирекцію СНМ на каждій порадї директорів народностных музеїв. Але она то неробить.
СНМ – МУК у Свіднику не може быти памятником на Українців, котры в нашім реґіонї нетворили културу уложену в музею, бо ту не жыли, але Музей у Свіднику має быти памятником на домородых Русинів. Така є правда о русиньскім музейництві і посланю русиньского музея, а подля той правды бы мали робити робіници русинского музею, але не роблять. Подля того, што директорка русиньского музея нам повіла, же робить, а што бы мала робити нахосен русиньского музейництва, історії і културы, дало бы ся повісти, же собі на тій функції скорше жыє як оса на цукрику, ніж як старостливый охранця і зналець стародавной історії і културы Русинів. Русины з таков музейнов роботов, яка крыє політічну українізацію в музейництві і в роботї СНМ, не можуть согласити, бо то не є в связиз цїлём народной оброды Русинів.
Політічна українізація на Словеньску скоро нияк ся недоткла обычайных русиньскых людей на селах, ани в містах, ани в самотнім Пряшові, де быв центр українізації Русинів. Никого з Русинів на Словеньску українськый язык не інтересовав як материньскый і нихто на селї, ани в самотнім Пряшові, до днесь незнать бісїдувати по україньскы. Зато ани не є кого з Русинів на Словеньску деукраїнізовати, ай кебы сьме то хотїли робити.
Русиньске народне возроджіня ся уж выше 20 років заоберать высвітлёванём, же чом Русины мають право на свою самоідентіту і мають право на русиньску културну дїдовизну, котра є уложена в СНМ – Музею україньской културы у Свіднику і ся презентує верейности несправодливо як україньска култура. Высловлїня Миколи Мушинкы я з етнолоґічного погляду оцїнюю як добре і одборне етноґрафічне высвітлїня. Мы, Русины, таку конштатацію Миколы Мушинкы бы сьме мали прияти з великов радостёв, а главнї зато, бо з тов конштатаціёв ся нам домів вертать єден высокошколованый русиньскый сын, котрого сплодили русиньскый отець і русинска мати. Де інде ся має вернути сын Русина і Русинкы і де інде має быти приятый, як не дома, як не у своїм русиньскім родї?
В новоствореній Русинскій обродї в Меджілабірцях немогло быти ани речі о даякім проґрамі деукраїнізації, як то пише пан Іван Ванат, бо на русиньскых землях небыло нич україньске, небыв хто вытворити дашто україньске, бо ту на селах жыли лем Русины. Як можеме вірити тому, же єден чловік, Маґочій, в сучасности, коли собі каждый може слободно выбрати русиньску або україньску народность, буде схопный зорґанізувати тівко добровольных русиньскых актівістів, як їх маме теперь на Словенску? Ай обчаньскых русиньскых здружінь маме много.Тівко добровольных україньскых актівістів немав ани КСУТ за соціалізму, тівко має теперь русиньскых актівістів русиньскый возродный рух на Словеньску. Де є причіна? Так велё добровольных русиньскых актівістів ту є лем зато, бо Русины ту жыли фурт, а Українцї ту не жыли ниґда.Русинів політічным приказом умело переменовали на Українців, тай такым способом собі українізаторы на Словеньску умело выробили Українцїв. Зато теперь умело выроблены Українцї при списованю жытелїв ся тратять, але людей не є менше, лем собі написали свою стародавну русиньску народность. А то є цїла філозофія о деукраїнізації Русинів на Словеньску.
Што ся тыкать споїня слов Русин-Українець, до єдного слова, ся можеме договорити з паном Іваном Ванатом, же є то нелоґічный незмысел, зато же ся ту їднать о дві роздїлны народности, дві роздїлны націоналны культуры, дві роздїлны націоналны історічны хронолоґії розвоя двох різных народів. Русины суть єден самостатный народ з властнов културов і русиньскым материньскым языком, а Українцї суть іншый самостатный народ із властнов културов і україньскым материньскым языком. Зато і Фестівал культуры Русинів-Українцїв у Свіднику ці в Камюнцї є незмысел із планым ці неґатівным сполоченьско-выховным цїлём, а зато і Україньскый музей у Свіднику з русиньскым збірковым фондом уж давно мав быти названый русиньскым.
В зборниках „Наукового товариства Шевченка“ ся находять публікованы матеріялы, котрыма ся дасть доказати, же Русины были політічно поукраїнізованы і коли тото політічне українізованя Русинів ся зачало реалізовати в науковій практіцї.
Вшытко ся дасть зробити, як є охота в одповідных, але перше наодповідныпосты бы сьме мали поставити справных і одповідных людей. Потім вшытко піде так, як має іти.Микола Мушинка ся снажыть тримати фактів з реалного жывота Русинів, а то є тота справодлива і правилна етноґрафія, котру він ся снажыть в науцї робити. Зато го треба лем похвалити.
Ян КАЛИНЯК, Свідник