Русиньскый літературный наСловакіїславить 20років*

27. януара 2015 року минe 20 років од найвызначнїшой подїї в новодобій історії Русинів. Русиньска громада в Словацькій републіцї в тот день святкує скромный, але в своїй історії о то вызначнїшый юбілей – 20 років кодіфікації свого материньского языка і ёго функціонованя в розлічных сферах жывота.

Наісто тот юбілей русиньскы орґанізації і інштітуції будуть собі припоминати розлічныма акціями і проєктами почас цїлого рока. Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты планує зорґанізовати Научный семінар карпаторусиністікы присвяченый кодіфікації – у першім кварталї того року, і 4. Міджінародный конґрес русиньского языка – в послїднїм кварталї року 2015.

Двадцять років не є довгый історічный період з погляду ниякого жывого орґанізму, не то літературного языка, зато на ёго сучасный став ся можеме позерати лем як на факт корешпондуючій з ёго раннїм віком. З другого боку, тот час быв єдным з домінантных факторів, якый в основі вызначів ёго характер і накреслив потенціалну перспектіву далшого розвоя. Час назначів але і то, до якой міры є тот жывый орґанізм зрїлый стати ся основным інштрументом комунікації в окремых сферах народностного жывота Русинів, як і то, до якой міры суть Русины зрїлым народом акцептовати факт екзістенції свого літературного языка.

Попозераючі до історії карпатьскых Русинів перед роком 1989, кодіфікація русиньского языка была лем фікціов, яка ся до їх народностного і културного жывота вертала з періодічностёв кометы, і то лем в політічно слободнїшых часах. Не быти Новембра 1989, може фікціов бы зістала і про далшы ґенерації Русинів, предкы котрых  внаслїдку обєктівных, але часто і субєктівных факторів свій понад 300 років старый вопрос літературного языка не были способны вырїшыти, хоць не мож повісти, же ниякы снагы не розвинули. Розвинули і розвивали, але старый невырїшеный вопрос їх народной ідентіфікації в комплікованім політічнім контекстї ся став про них ярмом, під вагов якого легше їм было придати ся к дакотрій з „міцнїшых“, хоць і „адоптованых“ народно-языковых ліній, як пестовати властну – про многых „недостойну“. Неєднота, яка настала наслїдком такой россїяности, повіджене словами Івана Мациньского, ся стала „нашов народнов хворотов“,[1] з якой тяжко было бы ся вылїчіти без радікалных змін внутро- і загранічнополітічной сітуації в поновембровій Европі. Поновембровый розвой і потреба формулації в нїм новых прінціпіалных задач і цїлїв про захованя і перспектівный розвой етніка холем на даякый час прикладно зъєднотили русиньску інтеліґенцію.

Зачатком рока 1995 фікція ся змінила на факт і зачаток новой етапы в жывотї єдного невеликога бесштатного народа, якый як кібы ся назад зродив на мапі світа – в своїй домовинї, в Карпатах. Кодіфікація языкаРусинів на Словакії (1995) вернула карпатьскых Русинів в цїлім назад до бою за свою ідентічность і за права про свій літературный язык. Стала ся сатісфакціов за минулы рокы іґнорації їх народностных прав і підкрїпила народный рух за властну еманціпацію.

Очівісно, наслїдных 20 років (1995 – 2015) покодіфікачного періоду в русиньскім народностнім жывотї не было легкых з ниякого аспекту, ани в никотрій з країн, в котрых карпатьскы Русины жыють, враховано Словацькой републікы. Іґнорація штату найбівшой русиньской громады, яка жыє в рамках Україны, і з той прічіны радікалізація містного народного руху не могла не мати свої ремінісценції і в навколишнїх країнах. Молода Словацька републіка хоць ся стотожнёвала з демократічныма европскыма прінціпами, формуючі домашню леґіслатіву, але їх реалізація в практічнім жывотї часто была залежна од характеру влады: ці в нїй переважав націоналістічный, або лібералный елемент. З тым была звязана і реална фінанчна підпора актівіт русиньской народностной меншыны, враховано тых, якы мали прямый вплив на розвой їх літературного языка. Може найлїпше дану конштатацію мож документовати на періодічности выдаваня русиньской „періодічной“ пресы – „тыжденника“ Народны новинкы і „двоймісячника“ Русин. Ведьза свою 23-річну історію новинкы выходили як тыжденник лем три (!) рокы – в роках 1992 – 1994, а о 10 років пізнїше дoкінця їх судьба была цалком неясна. Подобно нестабілнов од року 1995 є періодічность часопису Русин,котра таксамо корешпондує з обємом штатной дотації. (На порівнаня можеме увести, же  кідь в роцї 1994 русиньскы орґанізації дістали од штату дотацію 6 міліонів Ск, то в роцї 1995 то было уж лем 1,6 міл. корун.[2]) Абсенція самостатного русиньского часопису про дїти і молодеж на Словакії тыж о дачім говорить. А придїлеваня найбівшого обєму штатных фінанцій в рамках русиньской културы на проєкты заміряны на фолклорны акції тыж не є непідложеным фактом: ведь штат од року 1995 перестав давати фінанції на мзды професіоналных робітників у сферї народностной културы а тоту повинность перенїс на „матерьскы країны“ даных народностных меншын.Тота сітуація карпатьскых Русинів як бесштатный народ самособов ставлять до невыгодной позіції, бо штат тактічно і леґално ся збавив повинности платити мзды за роботу в сферї русиньской културы професіоналным працовникам, і так підпоровати розвой културы на професоіналній базї. Така політіка має барз неґатівны наслїдкы: русиньскы народностны орґанізації і редакції од року 1995 суть без єдиного професіоналного робітника, причім до року 1995 їх мали 11 – 12.

Оптімістічнїшов ся нам по 20 роках явить сітуація у сферї школства, выдаваня учебной літературы і навчаня русиньского языка, хоць треба підкреслити, же ремінісценції „новот“ у сферї  културы мали і мають прямый неґатівный вплив і на сферу школьску. Успіхы в нїй суть прямо залежны од  дакількох факторів, без суладу котрых тяжко чекати надїйну перспектіву про русиньске школство, якого в правім змыслї слова, властно, доднесь на Словакії нїт. Із девятёх школ суть на северовыходї Словакії переважно лем школы з двояков формов навчаня русиньского языка – як неповинного предмета і як кружка, і лем дві суть (в роцї 2015) в правім змыслї слова русиньскыма основныма школами, т. є. школами з русиньскым навчалным языком, а то ОШ Анатолія Кралицького в Чабинах (окр. Міджілабірцї), і ОШ в Калній Ростоцї (окр. Снина).В роцї 2014 заникла ОШ з русиньскым языком навчаня в Баєрівцях (окр. Сабинів), яка была отворена 1.9.2007, а на жадость Сільского уряду Баєровець од 1. септембра 2011 Міністерство школства, наукы, баданя і шпорту СР потвердило зміну навчалного языка в школї із словацького на русиньскый. В економічно слабім реґіонї северовыходной Словакії видиме то як кус парадоксный яв, котрым бы ся мали занимати главно сучасны зряджователї основных школ, т. є. сільскы і містьскы уряды по селах і містах, де жыє мінімално 20% жытелїв русиньской народности. Тоты внаслїдку абсенції евідованя своїх школ вкатеґорії народностных – каждорічно страчають значный обєм штатных фінанцій, котры їм наконець хыблять при розвоёвых проєктах або другых актівітах школы. Аналізованём прічін такой сітуації ся але назад дістанеме к уж споминаному проблему – абсенції професіоналных робітників у сферї русиньской културы, котры бы міджі Русинами вели цїлену і сістематічну културно-освітню роботу і реалізовали едукачны проєкты, подобно як то в послїднїх двох роках робить нове ОЗ Колысочка посередництвом свого проєкту „Вечурнї школы русиньского літературного языка‟. 20-річны скушености, окрем іншого,  говорять, же взник народностной школы в селї ці містї залежить в першім рядї од ступня народнойсвідомости і културной зрїлости людей, котры мож пестовати лем посередництвом добгодобой і сістематічной выховы. Хоць за надїйну перспектіву в сферї школства Русинів поважуєме акредітацію высокошкольского бакаларьского, маґістерьского і докторьского штудійного проґраму русиньскый язык і література на Пряшівскій універзітї, без достаточной кількости адептів того штудія із освоєнов базов знань предписаных учебныма основами з русиньского языка і літературы про основны і середнї школы, як і з выплеканым одношінём к русиньскому языку і културї не мож чекати, же тоты штудійны проґрамы будуть продуковати надміру надхненых про народностне дїло учітелїв. А практічны скушености із 17-річного фунґованя русиньского языка в школьскій сістемі СР насвідчують, же такы учітелї можуть мати барз вызначну, кідь не вырїшалну, роль в процесї взнику і розвоя русиньского народностного школства. Такых учітелїв у тїсній кооперації з народно свідомым священиком у селї, такым же старостом і директором школы поважуєме за опорны стовпы потенціалного розвоя русиньского школства на Словакії.

В непослїднїм рядї бы сьме хотїли вказати на штатны, респ. зо штатного бюджету дотованы інштітуції, котры дїють в русиньскім народностнім контекстї – верейноправны медії, але главно церькви выходного обряду, в котрых материньскый язык Русинів зо закона має мати своє місто. Парадоксы за 20-річный покодіфікачный період находиме і ту, кідь возьмеме до увагы, же русиньскый язык ся подарило завести до Словацькой телевізії аж в роцї 1999 а до Словацького радіа докінця аж в роцї 2002, і то по многых діскузіях, полеміках і вшелиякых обштрукціях. Днесь фунґованя русиньского літературного языка – хоць в аспектї языковой културы каждого масмедія все є што вылїпшовати – в них береме як природный яв, але по роцї 1995 довго то была лем зась лем фікція.

Подобнов фікціов іщі й днесь, 20 років од кодіфікації, ся нам видить офіціалне уведжіня русиньского языка до пастораціїі до выдань Православной церькви на Словакії або установлїня єпіскопа про Русинів в рамках Ґрекокатолицького архієпіскопства в Пряшові, ці уведжіня русиньского языка до літурґії обидвох церьквей выходного обряду. Довгодобе іґнорованя даныма інштітуціями уведженых фактів (апропо, церьквами дотованыма штатом, котрый акцептує русиньску меншыну з її материньскым языком на своїй теріторії) лем припомагать однароднёваню і асімілації Русинів, як і вытрачаню ся їх материньского языка з церьковной сферы, а поступно і з каждоденного жывота.

Фреквентованы діскузії на даны темы хоць часом ся здали надїйныма, але не принесли желаный ефект. За часточну сатісфакцію в церьковній сферї поважуєме актівіты Кругу русиньскых ґрекокатолицькых священиків і дїятельство обновленой русиньской церьковно-културной орґанізації Общества св. Йоана Крестителя заміряне, окрем іншого, на підпору розвоя русиньского языка і пасторачной практікы в нїм посередництвом властных періодічных выдань (кварталник Артос і Ґрекокатолицькый русиньскый календарь), але главно перекладів церьковнойлітературы з церьковнославяньского до русиньского літературного языка.[3]

За найстабілнїшу сферу реалізації русиньского літературного языка на Словакії в послїднїх 20 роках мож поважовати літературну і театралну, хоць в обидвох русиньскы діалекты мали своє місто і передтым.

Перша з них – літературна – ся до днешнїх днїв може похвалити выданём понад стовкы книжных выдань, міджі якыма суть творы стабілных і зрїлых авторів  (Штефан Сухый, Марія Мальцовска († 2010), Миколай Ксеняк, Юрко Харитун), новообявленых (Осиф Кудзей, Квета Мороховічова-Цвик, Івета Мельничакова), але і надїйных зачінаючіх авторів русиньскоязычной красной літературы. Очівісно, їх творчость была мотівована переважно высокошкольскыма штудіями русиньского языка (М. Гомолёва, М. Кавчакова, П. Семанцёва, Я. Боґуська, М. Павліч і др.) і презентаціов на сторінках Русалкы – кварталной прилогы про русиньскы дїти і молодеж (2000) і Поздравлїня Русинів – літературной прилогы Народных новинок (1995). 

Друга з уведженых інштітуцій – Театер Александра Духновіча в Пряшові – перешла нелем змінов своёй назвы, але і трансформаціями характеру роботы драматічного колектіву, драматурґії, сценоґрафії і комплексных творивых приступів к роботї. По вымінї ґенерації артістів у 80-ых роках 20. ст., кінцём 90-ых років 20. ст. мінить ся характер театру, але тыж публікы. З класічного выріс експеріменталный театер, причім поступный переход на русиньскый діалект іщі перед Новембром 1989 (6. 2. 1988) быв якбы інтеґралнов частёв той трансформації, аж поступно ся русиньскый язык став домінантным у роботї того театру, а так є то доднесь. Очівісно, вдяка зрозумілому языку театер назад здобыв приязень русиньской публікы на северовыходї Словакії, навыше, став ся узнаванов і репрезентатівнов сценов цїлословацького театралного контексту.

Перерахованы бівшы і меншы успіхы, але тыж назначены неуспіхы розвоя русиньского языка на Словакії поважуєме за природну інтеґралну часть процесу народной самоідентіфікації Русинів по роцї 1989. На їх зачатку стояли ініціатівы домашнёй културно-сполоченьской орґанізації Русинів – Русиньской оброды на Словеньску (1990), котра занедовго ославить четверть стороча свого дїятельства, але і міджінародного русиньского руху під покровительством Світового конґресу Русинів (1991). Обидвом субєктам належать тыж вызначны ініціатівы на полю рїшаня русиньского языкового вопросу: Світовому конґресу Русинів за ініціованя Першого міджінародного конґресу русиньского языка (Бардеёвскы Купелї, 1992), якый накреслив основну стратеґію языкового планованя, а Русиньскій обродї на челї з Василём Турком-Гетешом за практічну реалізацію той стратеґії в подобі заложіня першой научной інштітуції – Інштітуту русиньского языка і културы при Русиньскій обродї в Пряшові (1993 – 1994), яка вдяка фінанчній, хоць короткодобій, підпорї штату під веджінём доц. ПгДр. Юрія Панька, к. н., пізнїше доц. ПгДр. Василя Ябура, к. н., ся зачала занимати  формованём нормы будучого літературного языка Русинів на Словакії. Положены нима основы професіоналной лінґвістічной роботы над русиньскым языком зачатком 90-ых років 20. ст. принесли плоды нелем в подобі кодіфікації русиньского языка, але наслїдно в подобі ёго реалізації в уж уведженых сферах русиньского народностного жывота. Взник новых професіоналных інштітуцій, заміряных на захованя і розвой народно-ідентіфікачных аспектів русиньской громады, як Музею русиньской културы в Пряшові (2007) і Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові (2008), очівісно, отваряють уж нову етапу русиньской історії, розвоя літературного языка, яка бы ся але не могла отворити без 17. новембра 1989 і без 27. януара 1995.

Доц. ПгДр. Анна ПЛЇШКОВА, ПгД.,Пряшівска універзіта в Пряшові,Інштітут русиньского языка і културы

Література і позначкы:

^*Táto práca bola podporovaná Agentúrou na podporu výskumu a vývoja na základe zmluvy č. APVV-0689-12.

[1] Мацинський, І. Концепції, безконцепційність і - де ти, концепціє нашого культурного життя. In: Дукля, ХІІІ, 2, 1965, с. 37-55.

[2] GAJDOŠ, M. - KONEČNÝ, S. Rusínska a ukrajinská menšina v národnostnej politike Slovenska po roku 1989. In: Šutaj, Š. (ed.) Národnostná politika na Slovensku po roku 1989. Prešov: Universum, 2005, c. 109-120.

[3] KRAJŇÁK, F. Aplikácia rusínskeho jazyka v cirkevných obradoch Gréckokatolíckej cirkvi na Slovensku. In: PLIŠKOVÁ, A. (ed.) Rusínska kultúra a školstvo po roku 1989. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove - Ústav rusínskeho jazyka a kultúry, 2008, c. 147-162.