Выставка інсітного маляря Михала Сірика

Вернісаж выставкы буде у четверь 10. децембра 2015 од 16.00 год. у выставных просторах Вігорлатьского музея в Гуменнім, котре є орґанізатором выставкы. Їх выбір мож попозерати до 31. януара 2016.

Інсітне уменя (з лат. insitus- insita- insitum/ нешколене, вроджене, інштінктівне) выникать спонтанно з різных індівідуалных стімулів. При вольбі выразовых форем і обсягу не грає роль освіта ани вік. Окремы одлишности суть звязаны із псіхіков, з околішнїм оточінём і зо способом жывота каждого автора. Каждый із них є іншый і самобытный. Реалность інсітного уменя є богата. Раз іде о споетізованя реаліты в подобі споминів і зажытків, другый раз о сновы і візіонарьскы пережыты річі. В першім рядї іде наратівне, емотівне і росповідачске переданя і ёго протаґоністы ся снажать передати з покорнов старостливостёв найвірнїшый образ того, што відять коло себе і што зажыли. Їх росповідачскый штіл є в описї детаілів і знаків видительного світа і характерізує го чісте надхнїня, первістна і щіра візія, недотулена чуджіма наносами. Оставають в натуралістічній дескріпції і непорушности. Далшы споюють приниманя реалности з найтайнїшыма аспектами підсвідомости. Перелинають ся ту части реаліты із сном, конкретне позорованя із фантазіов. Формы підряджують „філозофічній“ сімболіцї і метаморфозы внутрїшнїх образів звидительнюють рукописом, котрого спектер штілів може быти од маґічного реалізму, через наївный суреалізм і наївный експресіонізм , аж к особному морфолоґічному репертоару. 

Iнсітны умелцї творять з глубкы свого сердця. Їх творы характерізує скреслїня і формова деформація, котры выпливають з інштінктівно одчутой формы. Спонтанне є і фаребне чутя, аплікація котрого є обычайно прімарно чіста. Безпосереднё є і перспектівно вызнамове переданя, властне нашым предкам у правіку, близке середнёвічному уменю, уменю Візантії, еґіптьскому і етруському уменю і модерному малярьству. Сполочнов чертов є автентічность і силна імаґінація, творча фантазія і окрермности великых майстрів: чістота, свіжость, щірость, поезія і неконечна радость з обявлёваня.

Наростаня інтересу о наївне уменя на кінцю 19., а главно 20. стороча, выкликали трансформації модерного европского уменя, котре в нїм находило окрем внутрїшнёй близкости і новы резонанчны верствы. Реалность, же ёго обявителями были малярї і поеты – Яррі, Аполлінер, Пікассо, Кандиньскый, Клі і іншы – доказує, же то была передовшыткым туга по автентічнім інвечнім умелецькім выражіню і туга по навренутю ід корїнём уменя і новій поезії. Анрі Руссо бы ледва нашов місто в історії уменя, кібы переінтелектізоване малярьство того часу не одчувало інтензівну потребу новой, свіжой кровли, потребу творчости обвіяной імаґінаціов і фантазіов. Руссовів приклад стачіть к тому, жебы взникнув інтерес о наївну творчость в єй несофістікованых формах і тот інтерес выкликовав далшы обявы.

Приходять далшы умелцї з апаратом „прімітівізму“ і „наївізму“. Інсітне уменя было прияте як єден із найінтереснїшых зъявів в естетічных лініях і отворило нову капітолу в історії уменя. Стало ся недїлнов частёв авандґардной моредной творчости ці уж в дадаізмі, фовізмі, кубізмі, суреалізмі, експресіонізмі, але і в естетічній чутливости постмодерного уменя.

Творчость Михала Сірика безспорно належить до сферы поетічного уменя. Малёванём ся зачав інтензівно занимати од 1983 року по одходї на пензію. Вытварна творчость ся стала важнов частёв ёго жывота.

За собов мав жывот наповененый твердов роботов. Не скінчів академічну школу, але зачав малёвати зато, же чув потребу малёвати і міг своїм уменём принести радость собі і близкым людём. Малёвав главно оліёвыма фарбами на лепенку. Од свого зачатку собі вытворив властный імаґінарный, окремішнїй штіл. Глубоке одношіня ку краю, де од дїтинства жыв, было Сірикови вроджене. Зато емотівно трасфіґуровав свої дїтьскы зажыткы і спомины на минулость, на молоды рокы. Малёвав образы, в котрых  мож чітати як в інтересній книзї. Розповідав нам о русиньскім краю, людёх, їх традіціях обсяжно і пластічно. Споминами собі спритомнёвав чутёво близькы місця, стары патріалхалны часы, кідь жывот і робота сільского чоловіка прісно підлїгали рітму черяючіх ся річных періодів, але і міфічній атмосферї традічных свят. Неперестанно ся ку ним вертав. Кілько особных зажытків і пригод найдеме в ёго ґалерії образів! Ку каждій темі приступав як документаріста із снажінём о обьєктівне переданя вонкашнёй реалности. Зато суть ёго образы істым тіпом споминковой ці мемоарной выповідї. А нелем то. Сірикова інтересна росповідь, котру передавав з кронікарьсков точностёв, не є лем документом о минулости, але подобно як великый стих, є і о повнотї притомной хвілї, в котрій ся передавали розмаїты пригоды і в котрій ся стрїчало множество різноманїтых дїй і сітуацій в найрізнїшых подобах.

Mихал Сірик як добрый зналець містной народной културы, вытворив образову саґу зо жывота Русинів в епічных фіґуралных сценах, цїлый діёвый ціклус рока, поскладованый з окремых епізод. Тоты епізоды на себе навязують як калейдоскоп, творянь неперерывный запис, котрый обсягує умелцёвы найлїпшы скушености і сінтетізує познаня края і традіцій з околіцї Стерковець і Міджілаборець. Каждый образ є якбы заставлїнём в току жывота.

Найвеце образів вытворив у вісемдесятых і девятьдесятых роках 20. стороча. В значній богатій творчости зобразив роботу рольника. Слїдовав робочі поступы і пересвідчіво передав множество жанровых, реалістічно одпозорованых подробностей. Людьска робота є передана реално, без ідеалізації. Малёвав конкретных людей з родины, сусїдів і приятелїв, з котрыма го споёвало много особных зажытків. Фіґуралны композіції, як Молотя зерна (1986), На дворї у Бурцина (1986), Накладаня капусты (1986), Мочіня конопель (1986), На старім ґрунтї (986), Білїня полотна (1987), Забиячка І., ІІ. (1990), переносить до силных обсяговых споїнь на село свого дїтинства. Інтересом автора было передати країну, фіґуру і річі так, як вызерають у своїм тіпічнім выглядї. Хоць не оволодїв средства зображіня лінеарной перспектівы, снажив ся о просторову ілузію. Густый і рівномірный нанос фареб фіксує на лепенцї каждый детаіл. Малює, што відїв і як то відїв, непорушаный інтелектуалныма похыбностями. Сірик доспів к інтуітівному рїшіню образів, котре докаже професіоналный умелець передати лем з намагов, затоже мусить передтым переконати близкость з раціоналным думанём. В країнї, сценічно будованій, міджі кулісами сільскых, тіпічных русиньскых хыж, розмістнив  фіґуры і фіґуралны ґрупы. Вывжывав напятя міджі плохостёв фіґур і атмосферов країны. Сытость і пестрость фаребных тонів конштруктівно рітмізує образ і у великій мірї бере участь на ёго цїлковім будованю.

Цїннов колекціов шестёв образів Палїня угля в Стерківцях (1987) автор жыво передав спомин на атмосферу і процес честной, тяжкой мужской роботы в околіцї Міджілаборець – углярьства. Ясне рїшіня композіції, колоріт у гармонії чорной, кавеёвой, окровой, жовтой і зеленой фарбы, експресівне переданя фіґур хлопів почас палїня дрыв на угля восени, створють суґестівный цїлок, жывого малярьского переданя. Сірик документарно вірно захопив вшыткы фазы робочого поступу. Горьску країну під схылами бескидьскых верьхів і міджілабірьской борозды зобразив старостливо. Докінця кажду ростлину і листок на дереві выстиг в їх ботанічній різноманїтности в духу детаілного наівного реалізму.

Maлярь споминать і на пестрый і емотівный світ сільской свадьбы.  В роцї 1988 здокументовав оріґіналныма композіціями стародавны русиньскы обряды так, як ся заховали в першій половинї 20. стороча. Колекція 5 образів Спросины, Выбераня дружбів, Вежіня невісты, Свадьбяна гостина, Іде молодый із молодов назад ся находить в збірцї інсітного уменя у Словеньскій народній ґалерії у Братїславі. В поетічных образах ожывать дінамічный світ свядьбяной веселости, танця і радости в скоро філмовім пасї. Заховлює плохе переданя образу, предметы і фіґуры в інтерьєрї ці в екстерьєрї зображує у верствах над собов. Їх розмістнїня і величіна суть прямо звязаны з їх вызнамом. Людьска фіґура є домінантным елементом, носителём темы і розповідї. Автор не дбав на анатомічне зложіня тїла і реалны пропорції. Фіґуры штілізовав і деформовав. Якбы композічну ставбу образів встановлёвала емоціонална перспектіва наївного, але і дїтьского віджіня – што є важне, мусить быти велике. Сірик рїшав простор інтерьєру і екстерьєру як сцену, до котрой розмістив десяткы фіґур із свадьбяныма атрібутами, причім площіны розмістив декоратівно і ґеометрію розвинув до експесівных елементів. Образы прозраджують авторів змысел про сінтезу з народнов архітектуров, з народным обрядовым облечінём. А русиньскый крой є вытварно інтересный у колорітї, цїлковім зложіню і красных декоратівных детаілах.

Свадьбяным обрядом ся автор занимав і в далшых роках. Твір Свадьба в православнім храмі з року 1993 належить безперечно к ёго найкрасшым роботам. Фіґуры молодых і попа в православнім храмі, обколешеных ґрупов свядьбяных гостїв, компоновав до тройуголника проєктованого до глубкы простору. Сакрална архітектура з іконостасом є передана з пилностёв ремеселника, де Сірик мінуціозно прецізує каждый детаіл. Самособов, к тому приналежна є і самобытность фаребной трактації окремых мотівів. Поет Р. М. Рілке ся выстижно высловив, же „основов мальбы є передовшыткым фарба“. О творчости Михала Сірика то платить в повній мірї.  

Русины як ґрекокатолици заховали сі традіцію святковати Ріство подля юліяньского календаря. Серію пятёх образів Русиньске Рождество намалёвав М. Сірик в роцї 1987. Зобразив ту русиньскых колядників, котры ходили по Святій вечерї вінчовати щастя і просперіту од хыжы до хыжы. Тот рітуал быв про автора істо єдным із незабытных зажытків ёго дїтинства. Наратівный способ у діёвій наслїдности віфлеємской гры захоплює тогдышню атмосферу білого зимного вечора з множеством фарбистых і пластічных фіґур і фіґурок веселячіх ся дїтей. Домінатны фіґуры віфлеємцїв в обрядовім облечіню суть протів іншым пропорціонално звекшены. Детайлы з реквізітами мають нелем орнаментално-декоратівну функцію, але сучасно суть елементом з конкретным обсягом у мозаіцї вшыткых вызнамовых частей образу. Образы обрядового вінчованя проходять перед панорамов характерістічных русиньскых хыж.

Квінтесенціов зимы суть і далшы Сіриковы многофіґуралны композіції, як Зима на селї (1999), На прядкы (2002).Фаребно пестры фіґуры на фонї заснїженой сценерії з народнов архітектуров нас втягують до глубкы простору, котрый роздїленый на три планы. Сьме участниками гер і звыків, што ся одогравали в тім річнім періодї і дають нам безпосереднё пережывати зиму в єй розмаїтых подобах. Главно образ із мотівом прядок має суґестівну силу фаребной налады зимного підвечора.

Вызнамным путницькым місцём Ґрекокатолицькой церькви на Словеньску є Красный Брід з монастырём чіну св. Василія Великого, котрый быв збудованый у 14. сторочу. Є єдным із найстаршых і найкрасшых монастырїв, котрый прямо надвязує на кіріліло-мефодьску традіцію. Одпустовы славности у Краснім Бродї проходять каждый рік на свято Святого Духа і Покровы-Охраны Пресвятой Богородіцї. Красный Брід быв єдночасно місцём, де ся одбывали знамы ярмаркы. О Сіриковій фасцінації тым оточінём свідчіть добра мальба Краснобрідьскый монастырь (1988) з множеством фіґур і фіґурок, фаребностёв  і імаґінаціов на фонї руїн монастыря. Богатостёв фіґуралной і фаребной композіції вольно припоминають мальбы фламского майстра Пітра Бруґела старшого з 16. стороча. Правда, то прирівнаня є лем зданливе і барз оддалене, може є близкость в тім, же Сірик є добрый розповідач пригод, ёго вытварна реч плине свіжо і легко, але, самособов, із інсітным вокабулатором форм. В тот самый рік автор намалёвав образ Лабірьскый ярмарок тыж із силов землї і народнов щавнатостёв. К ёго свіжости приспівать приваблива фаребна шкала. Вшыткы сцены, одограваючі ся на ярмарку, передає як выявы, малює їх як можны фотоґрафії, з країнов і компарзом свого села.

І кідь у творости Михала Сірика занимають найвекше місце темы з традічных звыків, предці ся обявляють і цівілнїшы темы. Захопленый технічнов красов машын і транспортных средств звічнив кінцём 80. років 20. стороча роботы на реконштрукції дорогы на Данову, котра є храненов теріторіов европского значіня з прекраснов природов.

Новым малярьскым рїшінём діспонує образ Міджілабірцї з року 1988, котрый тыж не одказує на іділію села. Сірик намалёвав намістя окресного міста з добовов архітектуров подля автопсії або і фотоґрафії з тіпічныма домами, обходами, рештавраціями, кавярнями і уліцями. Містны жытелї залюднюють простор і вєдно з транспортныма средствами створюють дінамічный пулз міста. Оліёву мальбу характерізує необычайна точность детайлів, прісна перспектіва і централна діаґонала, котра дає композіції глубку.

В Міджілабірцях і в Гуменнім жыла іщі перед другов світовов войнов велика і добрї етаблована жыдівска комуніта, котра вызнамным способом брала участь у господарьскім і сполоченьскім жывотї тых міст і їх околіцї. На сполочный жывот із жыдівсков комунітов доднесь собі споминають памятници. Єдным з них быв і Михал Сірик. Олїёвы образы із жыдівсков тематіков творять окрему капітолу в ёго творчости. Своїма образами фіксує спомины на пулзуючі, рушны уліцї, забудованы жыдівскыма обходами і корчмами на фонї з каштелём, спершу ренесачным  із кінця 16. і зачатку 17. стороча, бароково перебудованый в 2. половинї 18. стороча – Старе Гуменне (1997). Зобразив і ярмарок із фіґуралнов композіціов селян і міщан – Продаваючій Жыд (1997). 

Конштрукцію простору і ёго заповнїня характерізує авторова залюба у ёго переповнїню, причім Сірик поужывать основны тіпы фіґур в челнім просторї з цїлыма тварями. Находить поезію і іділію нелем у каждоденнім, але і святочнім жывотї. Повный наївной красы є образ рітуалу жыдівской свадьбы, якый проходить перед сінаґоґов у Гуменнім – Свадьба (2003). Образ має в собі силу фаребной налады. Епічне ядро той лірічно ладженой роботы з богатов фіґуралнов композіціов є дане конкретностёв необычайного оточіня, котрого вірну зналость автор выужыв. Сінаґоґа взникла подля проєкту  Інж. Евґена Барканія з Пряшова в роцї 1930 на місцї старой сінаґоґы з року 1795. Сірик мусив архітектуру познати або з автопсії (по другій світовій войнї была зрівнана із землёв), або ся іншпіровав тогдышнёв фотоґрафіов. Дакотры оліёвы мальбы із жыдівсков тематіков вытваряв на основі взору, конечный выслїдок ся але барз часто одрїзняв од первістного взору і є інтересне слїдовати, як ся основна представа в процесї творчости перемінять і розвивать до дефінітівной ёму властной вытварной подобы. Так намалёвав неолоґічну сінаґоґу з року 1893 на Рыбнім намістю в Братїславі, збудовану подля проєкту архітекта Дежа Мілха і збурянов у роцї 1967 – Сінаґоґа (1988). В лінії наївного реалізму выстигнув маврскый штіл з орьєнталныма мотівами і декоратівным переданём, простор доповним множеством людьскых фіґур у святочнім міщаньскім облечіню. Так істо подля взору намалёвав Старонову сінаґоґу (2000) в Празї, найстаршу жыдівску ґотічну памятку пражского жыдівского міста з 13. стороча.

Oд зображіня споминів на жыдівскый світ в покійній наратівній наладї перешов умелець к драмі, котра постигла жывоты стовок родаків. Автор так реаґовав на найтраґічнїшый день нашой народной і реґіоналной історії (20. 5. 1942), коли быв з міджілабірьской желїзнічной станіцї одправленый влак до концентрачного табора. У влаку было 880 жыдівскых жытелїв окресу Міджілабірцї – Депортація Жыдїв І., ІІ., ІІІ., ІV. (1991). Тоты мальбы вытрїскли спонтанно з емоцій, котры в умелцёви зохабила траґічна подїя. Штири варіації той темы, незвычны в тематіцї інсітных умелцїв, котры суть несподїваны у своїй рознородости, стрїчають ся у снажіню захопити основу болести, траплїня, насилства і смерти.

І многы далшы образы автора, котры вытварно візуалізують ёго спомины і пригоды, заінтересують силным вытварным інштінктом про форму, мягку лінію і фаребну гармонію.

Tворчость Mихала Сірика є характерістічным проявом взацного автентічного уменя. Впливать на нас необычайнов свіжостёв віджіня, чістотов щірости выражіня і в непослїднім рядї безгранічнов довіров у найпростїшу красу русиньского села і реґіону.

Катаріна ЧІЕРНА