Наказливо гордый Русин
(Спомин на першу стрічу з вынятковов особностёв – проф. Павлом Робертом Маґочіём в таліяньскім Римі в роцї 1989, написаный з нагоды ёго 70-ых народенин (народженый 26. януара 1945.)
Кідь Андрій Тімковіч (пізнїше о. Ґоразд Андрій Тімковіч, ЧСВВ, нар. 1959) быв іщі за соціалістічной тоталіты як еміґрант на многорічнім штудійным перебываню в Римі, зачатком януара 1989 достали ся му до рук русиньскы новинкы выдаваны в Піттсбурґу (США) по агліцькы – „Byzantine Catholic World“. Як так їх перегортав , до очей му впала коротенька справа, же якыйсь Маґочі буде чітати в США лекцію о підкарпатьскых Русинах. Історія Тімковіча все інтересовала, тым веце што ся торкала підкарпатьского облука.
– Што може знати о Русинах даякый Мадяр…– подумав собі похыбовачно – а то іщі в далкекій Америцї? Попрошу од нёго веце інформацій і увидиме, кілько того о нас знать – роздумовав.
За Мадяра го Тімковіч хыбно дедуковав подля ёго призвіска… А кідьже у отцїв редемпторістів в таліяньскім ґенералнім домі в Римі быв добрый обычай, че пошта бала задармо, такой без заваганя написав коротке писмо і шмарив го до поштовой скринькы, якы были розміщены на каждій ходбі у монастырю.
– I’d like more information… (v preklade: Chcel by som viacej informácií…) – зостаток речіня на шпеціфікацію свого інтересу переписав з новинок, в котры ся о Маґочіови дочітавц…і додав
своюадресу: «I Padri Redentoristi, Via Merulana 31, Roma, Italia». Бала то з боку Тімковіча вершына, на котрі мы выстарчіли заб ыти знаня анґліцького языка. Єден із редемптористів каждый день у свцтановлену годину веберав обсях поштовых (скринёк, на писма нбалїпив знамкы і писма одніс на пошту. Потім уж лем стачіло чекати на одповідь, котра на Западї была без ештебаків і без їх котролї. Кідьже Тімковіч такым способом діставав значну корешпонденцію, за короткый час на цїлу річ призабыв.
Неч прошло много бчасу і неспоідївано в ёго монастырьскій келії (ізбі) задзвонив телефон, котрый в основі і на трывало овпливнив інтересы в ёго жывотї.
Тімковіч взяв до рукы телефон і автоматічно ся попросив, як было звыком в Італії:
– Pronto (в перекладї: прошу)?
Думам сі, же му кличе, як обычайно в тім часї ёго родный о пять років молодшый брат Йосафат Владимір Тімковіч (нар. 1964), втогдыіщі лем богословець, котрый еміґровав до Італії пару років перед ним і часом ся став василіаньскым монахом. З телефонной трубкы несподївано озцвав ся якый приємный женьискый голос і по анґліцьикы саоібі присив ку телефону Андрія Тімковіча.
– Sono io (в перекладї: To ам я)… – одповів зачудовано,.. тадь хто го в тім абсолутно чуджім світї міг го кликати, а том іщі подля мена і по анґліцькы,.. тадь у Римі тогды быв лем пару тыжднїв і в тым часї, нерахующі пару выняток, там быв скоро єдиным Словаком?
– … Професор Павел Робертт Маґочій з Торонтьской універзіты бы ся рад з вами особно стїтити… давав му знати по анґліцькы голод секретарькы. Скоро од несподївань впав з ніг. Проф. Др. П. Р. Маґочій мав у тым часї у Римі даяке їднаня, зато прилетїв з Канады… З трепотом сердця, котре му скоро выскочіло з грудей, доїднав стрїчу на пообіднїй час того дня. Кідьже ішло о чуджого чоловіка в чуджім світї, взяв із соібов іщі двох словацькых редемпторістів, котры до Італії еміґровали в тым часї, як він (o. Павол Томко і о. Йозеф Юрчечнко).
Ма місцї стрічі їх привітав барз сімпатічный і приям,ный пан в середнїм віцї. Уж з ёго першых слів было ясно,. же то не є ниякый Мадярь, як Тімковіч перед тым подля призвіска хыбно дедуковав. Бісїдовав барз добрї по русиньскы і розумів вшытко і по словацькы, а знав і іншы славяньскы языкы. Як з далшого розговору вышло, быв барз інтеліґентным, освіченым і головно приятельскый. З трёх редемпторістів впали взыткы зостаткы страху і похыбностей. За короткый час ся вшыткы чули з Маґочіём як довгорічны стары знакомы. Ёго скромность была варта обдиву, бо він як універзітный професор їднав з нима – обычайныма штудентами – як із собірівныма. Ёго знаня з історії были не менше варты обдиву і барз добрї пізнав сітуацію Русинів за желїзнов завісов на Словакії. Просив ся каждого з них одкы походять, од суть їх родічі. Кідь пришла реч на Тімковічового отця, веце задивовав ся, же походять з малого Богом забытого села на Підкарпатьскій Руси (закарпатьскій области Україны). Хотїв точно знати з котрого суть села. Почас своёй речі Тімковіч не поважовав за потребне конкретізовати меном, в котрім селї точно ся ёго отець народив…– тадь таке забыте село не было ани на скоро жадній мапі, ани нилхто о нім не знав. Професор Маґочій але барз жыво реаґовав і трывав на тім, жебы му Тімковіч увів точно одкы походить ёго отець.
– Я знам вшыткы села під Карпатами – aрґументовав Маґочій.
Кідь му Тімковіч повів, же єго отець ся народив у Лазох (подробнїше поіпозерай жывотописну книжку: Gorazd A. Timkovič, OSBM, Timkovič Andrej (1919-1987) – príbeh zvyčajného ženatého farára, Prešov, 2007, 453 стор.), професорови ся розяснили очі і Тімковіч втогды відїв, же ся став Маґочіови барз сімпатічным… Штиридцятьштири річный Маґочі ся одтогды зачав ку скоро о пятнадцять років молодшому Тікмовічови справовати старостливо мі нуважно, як ани ку властному сынови. Знав о Лазох у Воловецьикім раёнї веце, як сам Тімковіч. Потім, кідь ся уж звечоріло, їх вшыткых трёв позвав на вечерю, де (сердечный розговор ненарушено продовжовав дале. Маґочі їм даровав, окрем іншого, і свій найновшый по анґліцькы писаный атлас русиньской історії, выданый у Канадїá, котрый мав із собов у ташцї…
Од того часу зачала міджі Тімковічом і проф. Маґочіём необычайна корешпонмденція. Посылаб задармо Тімковічови до Рима вшелияку ним самым публіковану научну літератруру. Мав о Русинах такы великы знаня, быв запаленым і наказливо гордым Русином , же од того моменту ся і Тімковіч став усвідомленым Русином. Реалность є але така на Словакії і у векшынї міст свіота така, же кідь даякый Русин досягне высше поставлїня і дістане ся міджі інтеліґенцію – научну, політічну, чі іншу „сметанку“, обычайно в тым самім моментом передастає ся голосити за Русина і презентує ся як член містной маёрітной народности. Зато Русины здасть ся, же не мають нияку інтеліґенцію, главно на Словакії терплять з того чутём меншецїнности.
Вынятком суть, наприклад, Русины з бывшой Югославії (Бачка , Войводина), у котрых їх інтеліґенція зістала домів, также вшыткы од найменшого по найстрашого, без якых бы то не было перешкод, гордо ся голосять ку своїм русиньскым корінём – але о них в тым часї Тімковіч іщі много не знав… З першым із них, 22-річным хлопцём Ґреґоріом Мірославом Кандрачом, ЧСВВ (нар. 1968), ся спізнав баж о выше рока нато ун василіанів в Римі. Тот хлопець быв уж од самого дїтиства усвідомленым і горсым на своє русиньске походжіня, а то аж так, же собі звык часто з усмнівом спомянути на то, кідь учітелька в Югославії в першоій класї основной школы просила на ёго походжіня, одповідав: – Мой оцец ньемец (быв жандаром і ходив в уніформі), мойа мацир мадярка (як дорослый чоловік не занв высвітлити, чом собі то думав як дїтина), а я Руснак… (в
перекйладї: Mій отеци Нїмець, моя мати Мадярька а я Руси…), – родічі, обоє, чістокровны Русины, нон дома го учіли і часто припоминали:
– Йак ше це дахто запита по сербски, одповиш по сербски, йак ше це запита по немецки, одповиш по немецки… фурт в такей речи, йак ше це опита, алье йак сам будзеш гуторец, так по руски... (в перекладї : по русиньскы…).
Подобно усвідомленым Русином став і проф. Павел Роберт Маґочій – а то притяговало.
По транзітї Тімковіча од редемптористів ку найстршому чіну на світї – ку василіанам в роцї 1990) сам зо своїмк братом о. Йосафастом Тімковічоім,ЧСВВ, зачав бадати по корїнёх отцїв і праотцїв Русинів племешна Мґоч, котре наісто сягать аж до передісторічных часїв…
Коротко по высше спомянутов стрічов із проф. Маґочіём Тімковіч спозоровав звышеный інтерес і сімпатії о свою особу в учітеля, вельми впливного і выженого Америчана проф. Роберта Ф. Тафта, СІ, у папежскім інштітутї „Pontificio Istituto Orientale“ Ґрерґоріаньскйогй універзіты в Римі, де Тімковіч в тім (часї штудовав выходну літурґіку. Проф. Роберт Ф. Тафт, СІ, сі од того часу Тімковіча всягды слїдовав, все ся на нёго усмівав і односив ся нёму встрічно і барз камаратьскы… Аж нескорше Тімкмовіч порчозумів , мже то быв праві Маґочій, котрый Таєфтови дав бо Тіумковічови добрер свідоцтво. Быали барз довіреныма приятелями. Так проф. Маґочій зробив докінця молодому Тімковічови , якбы властному сынови, і протекцію у школї (на уніївезітї) ас а то без того, абы го о то пожадав…
* * *
Проф. Др. Павел Роберт Маґочі наісто овпливнив обох отцїв Тімковічовых у тім, же ся зфоірмовали дфо свцідомыв Русинів.І вдяка ёго прикладу ся обоме братя стали барз актівнима, што сдя тыкать церьковных потреб ґрекокатолицькых Русинів на Словакії на переломі 20. і 21. стророча,.. аж кым як Русины не были Ватіканом у роцї 2008 дефінітівно одставлкены од пасторачного діятельства.
Найважнїшы документы, тыкаючі ся ґрекокатолицькых Русинів праві спомянутого смутного, але притім выняюткого періодун перелому нстророч у формім книгы приправив до друку молодшый із братів – Йосафат. А вызначный історик проф. П. Р. Маґочій зась указав свій надгляд і нашов , за што му належыть нешсмертельна вдяка, великодушного спонзора (Штефана Чепу, President of Norston Financial Corporation, Toronto, Canada), котрый в повній мірї заплатив фінанціїá споєны з выданём той книжкы з назвов: Jozafát V. Timkovič, OSBM, Rusíni na Slovensku v cirkevných dokumentoch, 1. diel, 2006, Ужгород, 636 стор. Вышла кіїнцём 2006 року у выдавательстві Мґр. Валерія Падяка, к. н., в Ужгородї на Закарпатьскій Українї. Так мають історици в сучасности і главно в будучности легко ку діспоізіції книжку повну цїнных фототіпічної публіковцаныхы унікатных історічных документів (поі латинбьскы в общім означованы як фонтес), ку кйотрым їм стачіть придати лем належный коментарь… Якбы не были публуікованы у формі книжкы – не мали бы їх історіци никоіли ку доспозіції і документы бы ся навсе стратили, подобно, як много іншых важных писдомностей з історії людства.
o. TгЛіц. Iнж. Ґоразд Андрій ТІМКОВІЧ, ЧСВВ, Кошіцї, www.spravy.narod.ru